матеріали та напівфабрикати", "Покупні комплектуючі вироби

та напівфабрикати, послуги виробничого характеру

сторонніх підприємств та організацій", "Допоміжні

матеріали на технологічні цілі", "Паливо

на технологічні цілі"

48. За статтею "Сировина, основні матеріали та напівфабрикати" відображаються витрати на сировину (включаючи напівфабрикати власного виробництва та покупні напівфабрикати) та такі матеріали, які входять до складу виробленої продукції, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при її виготовленні.

До цієї статті належать витрати, пов'язані з використанням природної сировини: відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за право на користування надрами, витрати на рекультивацію земель та інші подібні витрати та платежі. Ці відрахування та платежі включаються до собівартості видобутку руди.

Плата за воду, яку забирають із водогосподарських систем у межах встановлених лімітів, відображається за відповідними статтями витрат, залежно від характеру використання води.

49. За статтею "Покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" відображаються витрати на придбання покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів, що використовуються на комплектування продукції або піддаються додатковій обробці на цьому підприємстві.

До цієї статті включаються витрати на оплату послуг виробничого характеру (з виконання окремих операцій з виготовлення продукції, обробці сировини та матеріалів), що надаються сторонніми підприємствами та організаціями, які можуть бути прямо віднесені на собівартість окремих видів продукції (включаючи оплату відсотків за проведення робіт та надання послуг у кредит, що надається виробником робіт). В іншій частині роботи та послуги виробничого характеру, що виконуються для виробничого об'єднання (підприємства) сторонніми організаціями та непромисловими виробництвами та господарствами свого об'єднання (підприємства), відносяться на інші статті витрат, залежно від характеру робіт та послуг.

50. За статтею "Допоміжні матеріали на технологічні цілі" відображаються витрати на матеріали, які не входять до складу продукції, що виробляється, але сприяють перебігу технологічних процесів з її виробництва.

51. Витрата палива на технологічні цілі відображається у калькуляціях за статтею "Паливо на технологічні цілі".

У планових калькуляціях технологічне паливо розраховується за встановленими нормами витрати на одиницю продукції.

Загальний результат витраченого технологічного палива (всього і одиницю придатної продукції) дається у перерахунку на умовне паливо (7000 кКал).

Якщо на агрегаті є установка для випарного охолодження або тепло газів, що відходять використовується в котлах - утилізаторах, в плановій, а також і у звітній калькуляції розраховується і вказується в окремій статті вартість використаного тепла.

52. Вартість сировини, матеріалів, палива, за якою вони оцінюються відповідно у планових та звітних калькуляціях, складається з цін і витрат на їх доставку та зберігання на складі підприємства, включаючи суми втрат від нестач вантажів, що надходять, у межах норм природних втрат, а саме:

Цін на сировину, матеріали, паливо та ін;

сплати відсотків за придбання матеріальних ресурсів у кредит, що надається постачальником матеріальних ресурсів;

Комісійних винагород, що сплачуються постачальницьким та зовнішньоекономічним організаціям;

Вартість послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги;

Мит;

Провізної плати з усіма додатковими зборами (якщо вона входить у оптову ціну постачальника);

Витрат на доставку сировини, матеріалів, палива зі станції примикання (порту) на склади підприємства та їх розвантаження;

Витрат на утримання спеціальних заготівельних організацій, створених у місцях заготівель та витрат на зберігання сировини, матеріалів та палива на чужих складах;

витрати на відрядження (відповідно до встановлених законодавством норм), пов'язані з безпосереднім заготівлею сировини, матеріалів та палива.

Не відносяться до транспортно-заготівельних витрат витрати на відрядження (відповідно до встановлених законодавством норм), пов'язані з погодженням технічних умов та з оформленням договорів на постачання матеріалів, а також витрати на оплату праці постійних складських робітників, які включаються до складу загальногосподарських витрат.

У випадках коли фактична кількість сировини, матеріалів, палива, що надійшли, більша або дорівнює кількості, зазначеній у рахунку постачальника, знижки на природне зменшення не здійснюються. При нестачі їх - знижки виробляються за встановленими нормами, але не вище за фактичний розмір недостачі.

Не включаються до вартості заготовлюваних сировини, матеріалів, палива витрати на утримання відділу постачання та заводських складів, що відносяться на рахунок загальногосподарських витрат, та витрати на утримання цехових складів, що включаються до витрат на переділ відповідних цехів.

Плановий розмір витрат на заготівлю та доставку сировини, палива, основних та інших матеріалів визначається відповідно до плану завезення їх та з урахуванням районів та умов заготівлі.

При визначенні планової суми цих витрат слід виходити з умов оплати перевезень та раціональних схемперевезень.

Витрати по заготівлі та доставці плануються та враховуються за однорідними групами матеріальних цінностей.

При складанні кошторису витрат на заготівлю та доставку матеріальних цінностей, крім загальної суми цих витрат на запланований рік, виявляється також вартість послуг, що виконуються транспортними цехами підприємства, що входить у загальну суму.

У цьому ж кошторисі виявляється сума витрат на заготівлю та доставку, що підлягає списанню на виробництво у плановому році, залежно від величини запланованих залишків товарно-матеріальних цінностей на складах підприємства (на початок та кінець року).

53. Витрати на придбання тари та упаковки (крім дерев'яної тари), отриманих від постачальників з матеріалами або іншою продукцією, у тих випадках, коли ціни на тару або упаковку встановлені особливо, крім оптової ціни цих матеріалів, а також витрати на їх ремонт відносяться на вартість матеріалів, що надійшли у цій тарі, за вирахуванням вартості тари або упаковки за цінами можливого використання, за якими вона оприбуткована на відповідний матеріальний рахунок.

У тих випадках, коли вартість тари, прийнятої від постачальників з матеріалами, включена до оптової ціни цих матеріалів, із загальної суми витрат на їх придбання виключається вартість тари за ціною можливого її використання (з урахуванням витрат на її ремонт).

Витрати по відшкодуванню зносу оборотної тари відносяться на вартість матеріалів, що надійшли на підприємство у цій тарі.

Витрати підприємств на оплату дерев'яної тари понад оптову ціну матеріалів і витрати на її ремонт відносяться не на собівартість продукції, а на рахунок тари та відшкодовуються підприємствами при реалізації тари тарозбираючими та іншими організаціями.

54. Сировина, матеріали, паливо та інші матеріальні цінності, що надходять на підприємство, оформлюються первинною документацією в установленому порядку, і відповідно до цього проводиться оформлення документами відпустки матеріальних цінностей та списання їх на відповідні рахунки. Надходження матеріалів оформляється документами у день надходження. Відпуск матеріалів виробництва, зазвичай, складає основі попередньо встановлених лімітів.

Лімітування відпуску матеріалів на виробництво має ґрунтуватися на затверджених прогресивних нормах витрати матеріалів, обсягів виробничих програм цехів з урахуванням перехідних запасів невитрачених матеріалів на початок та кінець місяця.

З загальнозаводських складів матеріали, як правило, повинні відпускатися та списуватись безпосередньо у виробництво. Організація цехових складів допускається лише тоді, коли це необхідно за умовами виробництва. Запаси матеріалів у цехових складах не повинні перевищувати встановлену норму. Зайві та невикористані матеріали здаються назад на загальнозаводські склади, щоб уникнути накопичення в цехових складах неліквідних та інших непотрібних матеріалів.

У цехах, у яких немає матеріальних складів, щомісяця проводиться перевірка наявності матеріалів, що залишилися невикористаними до кінця місяця. Вартість таких матеріалів знімається із витрат на виробництво та припадає на відповідні матеріальні рахунки. Наступного місяця вартість цих матеріалів, якщо їх було витрачено, списується на собівартість відповідної продукції.

Сировина, напівфабрикати, матеріали і паливо, що розходяться в масових кількостях, зберігаються на цехових складах, списуються на виробництво в кількостях, заданих у переробку.

Оформлення вимогами масової витрати (на виробництво) сировини, матеріалів, напівфабрикатів та палива, що зберігаються на складах, провадиться на підставі технічних звітів цехів, що складаються за даними первинних документів, у яких фіксується їхня витрата.

55. Наявність залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів та палива, а також незавершеного виробництва, вага яких при відпустці на виробництво визначається розрахунковим шляхом, перевіряються не рідше ніж один раз на місяць, а решта матеріальних цінностей - у строки, встановлені для проведення інвентаризацій.

З урахуванням умов окремих цехів, їх оснащеності вимірювальними приладами та апаратурою, розпорядженням директора підприємства для окремих цехів та видів матеріалів можуть бути встановлені частіші періодичні перевірки.

У всіх випадках, коли в результаті періодичних перевірок наявності на складах сировини, матеріалів, напівфабрикатів та палива, вага яких при відпустці у виробництво визначається розрахунковим шляхом, будуть встановлені неправильності у списанні їх на виробництво, виявлені різниці між фактичною наявністю та книжковими даними, крім різниць , що підлягають віднесенню на винних осіб, відносяться на собівартість того місяця, в якому виявлено різниці.

За іншими матеріальними цінностями виявлені при інвентаризації розбіжності між фактичними залишками та даними бухгалтерського облікурегулюються у такому порядку:

55.1. Взаємний залік надлишків і недостач внаслідок пересортиці може бути допущений лише як виняток щодо товарно-матеріальних цінностей однієї й тієї ж найменування за той самий період, що перевіряється, і в однієї і тієї ж особи, що перевіряється.

У тому випадку, коли при заліку надлишків і нестачі від пересортиці вартість цінностей, що не вистачає вище, ніж опинилися в надлишку, різниця у вартості повинна бути віднесена на винних осіб.

55.2. Матеріальні цінності, що опинилися у надлишку, підлягають оприбуткуванню за відповідними рахунками з наступним встановленням винних осіб та причин виникнення надлишку.

55.3. Втрата матеріальних цінностей у межах встановлених норм списується розпорядженням керівника підприємства на витрати відповідних цехів або на загальногосподарські витрати. Списання убутку за встановленими нормами може застосовуватися лише у випадках, коли виявлено фактичну нестачу. Здійснювати списання матеріальних цінностей за встановленими нормами до встановлення факту недостачі не допускається.

Положення про бухгалтерські звіти та баланси.

При внесенні коректив до шихтових книг та інших облікових документів за результатами перевірки наявності сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, вага яких при відпустці у виробництво визначається розрахунковим шляхом, початкові записи у зазначених документах не змінюються. У цих випадках після даних про витрату за початковими записами зазначається згідно з актами інвентаризації (обміру) кількість фактично витраченої сировини, напівфабрикатів, матеріалів, палива (з посиланням на відповідні акти).

Правильність записів у шихтових книгах та інших облікових документах систематично перевіряється завідувачами цехових облікових бюро (кущових облікових бюро) або працівників головної бухгалтерії.

56. Сировина та напівфабрикати власного вироблення враховуються за фактичною цеховою собівартістю та списуються на виробництво за середніми цінами (залишку їх на початок місяця та приходу за звітний місяць). Інші матеріальні цінності (покупну сировину, матеріали, паливо та ін.) враховуються та списуються на виробництво за обліковими цінами. В окремих підгалузях промисловості сировина, основні матеріали, паливо та окремі види допоміжних матеріалів можуть також враховуватися та списуватися на виробництво за фактичною собівартістю, якщо такий порядок встановлений підгалузевими методичними вказівками.

Обліковими цінами може бути оптові ціни постачальника чи планові ціни, які включають транспортно-заготівельні витрати складу підприємства.

Транспортно-заготівельні витрати або відхилення фактичної собівартості від планових облікових цін наприкінці кожного місяця розподіляються на місця використання (списання) матеріальних цінностей.

Витрати на доставку сировини та напівфабрикатів власного виробництва, наприклад, руди до збагачувальних фабрик або концентрату до металургійних заводів (цехів), що входять до комбінату і перебувають на значній відстані, включаються до витрат цеху - споживача за статтею "Сировина, основні матеріали та напівфабрикати". В інших випадках вартість доставки напівфабрикатів (і продукції власного виробництва) з одного цеху до іншого або складу входить у витрати цеху - изготовителя.

Готова продукція власного виробництва (метали, сірчана кислота, мідний купороста ін.) при використанні на виробничі цілі перераховуються з рахунку "Готова продукція" в межах виділених лімітів на субрахунок "Допоміжні матеріали", з якого і провадиться списання її у міру фактичної витрати на статтю калькуляції "Допоміжні матеріали на технологічні цілі" за фактичною виробничою метою собівартості.

У документах на витрату матеріалів зазначаються цехи, продукція або робота (замовлення), статті витрат тощо, для яких відпущені матеріали. Ці дані показуються шифром згідно з номенклатурними довідниками, що розробляються підприємствами.

Алматинська Академія Економіки та Статистики

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Управлінський облік

Тема: «Облік витрат на матеріали»

Виконала:

ст-ка грн. 05307 АУ зо/СПО

Перевірив:

викладач

Ільїна Т.Ф

Караганда 2007

Зміст

Вступ

Глава 1. Теоретичні та методологічні засади обліку витрат на матеріали

Глава 2. чинна практика обліку витрат на матеріали на ТОВ «Тайма»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Матеріали відносяться до оборотних засобів одноразового використання та входять до складу матеріально-виробничих запасів. Витрати матеріальних ресурсів для підприємства займають значну питому вагу у собівартості продукції. Тому посилення контролю над їх використанням істотно впливає рентабельність підприємства міста і його фінансове становище. Підвищення ефективності їх використання є одним із найважливіших факторів зниження собівартості продукції та зростання прибутку.

Раціональне використання сировини та матеріалів багато в чому визначається постановкою бухгалтерського обліку та організації аналітичних робіт, що в умовах становлення ринкової економікипотрібно особливого осмислення.

Так, від того, наскільки правильно враховуються матеріали при їх відпустці, наприклад, у виробництво залежатиме правильність обліку витрат на виробництво, а отже, і правильність формування собівартості продукції. Це своє чергу безпосередньо впливає формування фінансових результатів роботи підприємства, його прибутку.

У зв'язку з наближенням обліку до міжнародних стандартів роль і значення обліку матеріалів і сировини важко переоцінити, а обговорення актуальних проблем обліку досить своєчасно. Цей факт надає велике значенняобліку сировини та матеріалів і дозволяє зробити висновок про актуальність та необхідність вивчення та дослідження даної теми в даний час.

Предметом дослідження є виробничий та управлінський облік витрат на матеріали на підприємстві.

Об'єктом дослідження стала документація підприємства ТОВ «Тайма».

Ціль курсової роботививчити облік витрат за матеріали для підприємства. Відповідно до метою курсової роботи було визначено завдання курсової роботи:

Вивчити теоретичні та методологічні засади облік витрат на матеріали;

Дослідити практику обліку, розрахунок та документального оформлення витрат на матеріали на підприємстві ТОВ «Тайма»;

Теоретичною та методологічною основою послужили постанови уряду Республіки Казахстан, монографічні праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі управлінського обліку: Радостовець В.К., Друрі К., Нідлз Б., Нурсеїтов Е.О., Якимець О.В., Шеремет А. Д. та ін.

Структурно курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури до курсової роботи.

лава 1. Теоретичні та методологічні засади обліку витрат на матеріали

1.1 Поняття та класифікація витрат на матеріали та їх роль

Сировина та матеріали є найважливішим елементом виробничих запасів. Сировина і матеріали – це предмети праці, у тому числі виготовляють продукт. Матеріали, що використовуються у виробництві умовно поділяють на основні та допоміжні. Це з тим, основні матеріали утворюють матеріальну (речову) основу продукту, виробництва якого використовується.

Допоміжні, як і основні, або речові входять до складу продукту, що виробляється, але на відміну від основних не утворюють матеріальної його основи, додаються до основних матеріалів з метою викликати в них необхідні якісні зміни, або ж не входять речовинно в продукт, що виготовляється, а споживаються засобами праці, або витрачаються на поліпшення умов праці (наприклад, ремонт та утримання будівлі та основних допоміжних приміщень). Проте чи завжди допоміжні матеріали виділяють у самостійну групу, що від виду виробництва. Так, наприклад, у деяких галузях машинобудування важко, а в більшості випадків неможливо розмежувати основні та допоміжні матеріали.

На деяких виробництвах виготовлення продукції нарівні з основними матеріалами використовуються покупні вироби та напівфабрикати.

Покупні вироби і напівфабрикати – це матеріали, що пройшли певні стадії обробки, але ще готової продукцією. Вони також складають матеріальну основу продукції, що виробляється. До цієї групи відносяться, як правило, заготівлі (повидло), що поставляються іншими підприємствами, які йдуть на комплектування продукції або піддаються додатковій обробці для одержання готової продукції.

З групи допоміжних матеріалів у зв'язку з особливістю використання виділяють паливо, тару та тарні матеріали та д.р.

Паливо поділяють на технологічне (для технологічних цілей), рухове (пальне) та господарське (на опалення).

Тару та тарні матеріали складають предмети, що використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів та продукції. Тара та пакувальні матеріали можуть бути використані як одноразово (папір, картон), так і багаторазово (ящики, мішки та ін.).

Слід зазначити, що у деяких виробництвах утворюються відходи матеріальних ресурсів – залишки вихідної сировини, які втратили повністю чи частково своє початкове властивість (якість) і можуть використовуватися за прямим призначенням. Такі відходи поділяються на поворотні та безповоротні.

Безповоротними називають відходи, які можна використовувати підприємством чи реалізовані набік. Зворотні відходи необхідно оцінювати - це дозволяє знизити витрати основного виробництва. Залежно стану такі відходи оцінюються по-різному.

Кожне підприємство має велику кількість різної сировини та матеріалів, тому їхня класифікація не може обмежуватися системою рахунків синтетичного обліку. Необхідна детальніша класифікація на групи та підгрупи за технічними властивостями або ознаками. Число груп і підгруп визначається виходячи з номенклатури матеріалів і характеру продукції, що виготовляється. Однак в основу їх має бути покладено угруповання, прийняте у статистичній звітності про рух матеріалів.

Усередині кожної групи матеріали поділяються за найменуванням, сортами, розмірами.

Кожному виду матеріалів надається номенклатурний номер (шифр), який вноситься до переліку званий номенклатурою матеріальних цінностей, а також вказується на всіх первинних документах щодо руху матеріалів.

Для скорочення облікової номенклатури матеріалів та спрощення обліку однорідні та близькі за своїми властивостями матеріали можуть поєднуватися в один номенклатурний номер. Шифри будують так, щоб за номенклатурним номером можна було визначити групу матеріалів, а також інші ознаки.

Номенклатура-ценник є систематизований довідник, що охоплює всі матеріальні цінності, що є на підприємстві. При його створенні слід звернути особливу увагу на правильність найменувань матеріальних цінностей та одиниць виміру.

Присвоєні матеріалам номенклатурні номери обов'язково вказуються в усіх документах щодо руху сировини та матеріалів, на матеріальних ярличках та картках складського обліку. Це полегшує подальшу обробку документів та запобігає виникненню помилок при оприбуткуванні або списанні матеріалів та сировини.

Класифікація витрат за економічними елементами поділяє всі виробничі витрати за такими статтями:

Витрати матеріали;

Витрати робочої сили;

Накладні витрати.

p align="justify"> До прямих витрат на матеріали відносяться всі витрати на ті матеріали, які входять до складу кінцевого продукту. При цьому у статті "Матеріали" відображається вартість витрачених на виробництво:

Сировини та основних матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами під час виготовлення продукції (проведення робіт, надання послуг);

Покупних виробів, напівфабрикатів, що піддаються додатковому обробленню або монтажу цієї організації;

робіт та послуг промислового характеру, що виконуються іншими організаціями; виконання іншими організаціями окремих операцій із виготовлення продукції, обробці сировини та матеріалів, контролю за дотриманням встановлених технологічних процесів;

Допоміжні матеріали, що використовуються в процесі виготовлення продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного або виробничого процесу;

Палива на технологічні цілі, як отриманого з боку, так і виробленого своїм підрозділом організації для плавильних агрегатів, домен, мартенівських печей, для нагрівання металу в прокатних, ковальсько-штампувальних, пресових та інших цехах для проведення встановлених технологічним процесом випробувань виробів (стендових, здавачів) та контрольних випробувань турбін, дизелів тощо);

Усіх видів покупної енергії (електроенергія, пара і т.д.), що витрачається на технологічні цілі (електроплавку, електрозварювання, електроліз, термічну обробку, гальванічні роботи, електрохімічну обробку металів, сушіння деревини тощо);

Електричні та інші види енергії, що виробляються самою організацією, що використовуються для технологічних цілей.

Витрати на покупну енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами, а також на трансформацію та передачу до підстанції або зовнішніх вводів цехів.

Витрати на сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби складаються з витрат на придбання, заготівлю та доставку на склад організації.

Списання матеріалів виробництва проводиться на підставі звіту підзвітної особи, затвердженого керівником організації. На підставі цього звіту та доданих до нього первинних документів бухгалтер складає відомість розподілу матеріалів за напрямами витрати (за видами продукції, статтями витрат).

Собівартість матеріалів повністю переноситься на новостворений продукт.

Для правильної організації обліку матеріально-виробничих запасів велике значення мають науково-обгрунтована їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. У плануванні, технології та обліку розрізняють дві важливі групи, в основі яких лежать:

Призначення та роль їх у процесі виробництва;

Технічні властивості (сорт, розмір, марка, вид, профіль).

На підставі вищесказаного та для наочності угруповань виробничих запасів складемо узагальнюючу схему (рисунок 1)

Малюнок 1 - Види угруповань матеріалів

1.2 Загальні положення щодо обліку витрат на матеріали

Основними матеріалами вважаються ті, які прямо витрачені виробництва конкретного виду продукту. Наприклад, дерево, яке використовується для виготовлення столу, є частиною продукту і таким чином кваліфікується як основний матеріал. У свою чергу матеріали, що використовуються для ремонту верстата, за допомогою якого виготовляється безліч різних столів, є допоміжними матеріалами. Останні що неспроможні розглядатися як належність якогось одного продукту, оскільки вони дають можливість виготовляти кілька видів товарів. Проте чи все матеріали, прямо перенесені якийсь конкретний вид продукції, класифікуються як основні. Наприклад, цвяхи, які використовуються для приготування конкретного столу, можуть ототожнюватися з цим столом, але оскільки їхня вартість, ймовірно, буде незначною, то зусилля, витрачені на облік витрат на цвяхи як частину прямих витрат на виготовлення столів, будуть невиправдані, тому що будуть потрібні додаткові витрати на більш точної калькуляції собівартості продукції. Пам'ятайте, що допоміжні матеріали є частиною виробничих накладних витрат.

Складність процесу виробництва, його значимість у господарську діяльність організації, різноманітність витрат вимагають використання групи виробничих рахунків.

Для забезпечення обліку витрат на матеріали створено систему рахунків бухгалтерського обліку. Кожна організація, виходячи зі специфіки своєї господарської діяльності, має обрати ту чи іншу сукупність рахунків обліку витрат.

Потім, з класифікації витрат, у плані рахунків бухгалтерського обліку необхідно закріпити основні елементи обліку витрат у облікової політики організації, тобто. визначити основні рахунки, використовувані визначення собівартості продукції, види виробництв, види діяльності, види калькуляцій, що формуються за даними певних бухгалтерських рахунків.

У Типовому плані рахунків для обліку виробничих витрат призначено групи рахунків розділу 8 «Рахунки виробничого обліку»: 8110 «Основне виробництво», 8210 «Напівфабрикати власного виробництва», 8310 «Допоміжні виробництва», 8410 «Накладні витрати».

Для забезпечення обліку витрат виробництва за елементами та статтями калькуляції всі витрати основного виробництва групують за видами продукції, що виготовляється, на рахунках підрозділу 8110 «Основне виробництво» Робочого плану рахунків, де враховуються витрати на основне виробництво, у тому числі витрати на сировину та матеріали. Рахунок за призначенням калькуляційний, економічний зміст характеризує стан господарських процесів.

Рахунки цього підрозділу, призначені для обліку витрат на основне виробництво, складаються з одного узагальнюючого рахунку та кількох "транзитних", що дозволяє групувати витрати на їх зміст, місця виникнення та інші ознаки. Інформація, відображена на "транзитних" рахунках, є частиною певної інформації про фактично вироблені витрати, узагальнивши яку (з використанням встановлених (вибраних) принципів і правил), можна отримати дані про фактичну виробничу собівартість всього випуску продукції, одиниці продукції і т.д. .

1.3 Контроль використання матеріалів

Бухгалтерський облік у сучасних умовах є однією з універсальних функцій управління виробництвом, покликаної здійснювати повсякденний та дієвий контроль за дотриманням встановлених норм і нормативів, збереженням власності, а також забезпечувати отримання достовірної та водночас оперативної інформації, необхідної для контролю за виконанням плану та прийняття управлінських рішень.

Отже, підвищення ролі обліку матеріалів, об'єктивність його інформації залежать насамперед від форм і методів контролю, які б давали можливість оперативно, своєчасно підбивати підсумки роботи з економії в усіх ланках виробництва, виявляти внутрішньоцехові резерви, своєчасно викорінювати факти безгосподарності і марнотратства.

Посилення контролю над станом сировини і матеріалів та раціональному їх використанні істотно впливає на рентабельність підприємства та в цілому на його фінансове становище. Оскільки сировину та матеріали становлять значну частину майна та витрати на них становлять до 80% у собівартості продукції.

Основними напрямами підвищення ефективності використання матеріалів є впровадження матеріалозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій.

Раціональне використання матеріалів та сировини залежить також від повноти зборів та використання відходів та обґрунтованої їх оцінки.

Слід зазначити, що ефективність використання матеріалів великою мірою залежить лише від обліку руху, а й від організації їх зберігання.

У збереженні сировини та матеріалів важливу роль відіграють технічні оснащені складські приміщення з сучасними ваговимірювальними приладами та пристроями, що дозволяють механізувати та автоматизувати складські операції та складський облік.

Під нормою сировини та матеріалів розуміють середній протягом року запас кожного виду сировини та матеріалів, що приймається як перехідний запас на кінець звітного року (періоду). Ця норма вимірюється у днях середньодобового споживання кожного виду матеріалів.

Для контролю над станом виробничих запасів важливе значення має організація складського обліку запасів.

До організації складського обліку матеріалів пред'являються такі вимоги:

Склади підприємства мають бути спеціалізовані, оскільки матеріали різних фізико-хімічних властивостей потребують різних режимів зберігання;

Складські приміщення обладнуються стелажами, полицями, шафами, ящиками для зберігання матеріалів;

На кожен вид матеріалу виписується ярлик, у якому вказують його найменування, номенклатурний номер, марку, сорт, розміри, одиниці виміру.

Бухгалтерії постійно покликані здійснювати контроль за якістю норм та нормативів, вживати заходів щодо перегляду норм з урахуванням нової техніки, технології та змін в організації праці та виробництва.

Використання норм обліку передбачає, передусім, лімітування відпустки матеріалів виробництво. Відпуск матеріалів виготовлення продукції який завжди є фактом використання цих матеріалів. Для правильного визначення витрат важливо контролювати витрачання матеріалів у процесі виробництва.

Внутрішній контроль за витрачанням матеріалів у процесі виробництва продукції організується з урахуванням витрат матеріалів і технології виробництва. Тому наступною стадією контролю над використанням матеріалів виробництві є виявлення відхилень фактичного витрати матеріалів від встановлених норм. Основними методами виявлення зазначених відхилень є: документальне оформленнявідхилень від норм; партійний розкрій матеріалу; технічний розрахунок із застосуванням інвентаризації (інвентарний метод).

Спосіб документування ґрунтується на документальному оформленні відхилення фактичної витрати матеріалів від встановлених норм, нормативів та умов. Такі відхилення у багатьох випадках виникають через невідповідність некондиційності заміни матеріалів, а також внаслідок неправильного їх використання у виробництві.

Зазвичай різні види відхилень від норм по-різному оформлюються у первинних документах. Так, документ на видачу матеріалу понад ліміт свідчить про відхилення, які вимагають подальшого аналізу. Якщо надлимітною відпусткою перекрити втрати матеріалів за рахунок перевитрати або шлюбу – це випадок явних відхилень від норм.

При відпуску матеріалів, що не відповідають специфікаціям та технологічному процесу виробництва продукції через невідповідність чи некондиційність та інші причини, відхилення зазвичай визначають безпосередньо у документах на відпуск матеріалів у виробництво. Вони, зазвичай, вказують розмір відхилень від норм за кількістю, вартості і причини цих відхилень.

При разових замінах одного матеріалу на інші, при використанні повноцінного матеріалу в заміну відходів рекомендується відпускати матеріали за спеціальними сигнальними документами (вимогами на заміну). Найчастіше при заміні матеріалів дорожчає їх собівартість і підвищується трудомісткість їх обробки. Тому в документах також зазначають причини заміни, розмір відхилень за кількістю та вартістю з розрахунку відпущеного матеріалу.

Спосіб партійного розкрою заснований на документуванні результатів розкрою та виявлення відхилень від діючих норм витрати за матеріалами, що піддаються розкрою на деталі та заготівлі частин продукції. Але цей спосіб застосовують у великосерійних і масових виробництвах, в яких подача матеріалів на розкрій здійснюється партіями і продукція виходить головним чином шляхом обробки отриманих заготовок і виготовлення їх окремих деталей, частин і вузлів, а потім механічного з'єднання їх в готову продукцію. Тому тут важливий контроль за використанням матеріалів на першій операції перетворення їх на деталі та заготівлі.

Фактичний витрата матеріалів за кожною калькуляційною групою порівнюється з нормативною витратою по цій групі та встановлюються факти відхилення від норм, які за допомогою коефіцієнтів, що виражають відношення відхилень до нормативної витрати, розподіляються на відповідні об'єкти обліку витрат. Тобто досягається роздільне відображення в обліку витрат матеріалів за нормами та відхиленнями від норм.

Глава 2. Чинна практика обліку витрат на матеріали на ТОВ «Тайма»

2.1 Документальне оформлення матеріальних витрат

Матеріали відпускаються в основне виробництво ТОВ «Тайма» на основі належно оформлених документів за вагою, обсягом, площею або рахунком, у суворій відповідності до норм та вимог технологічного процесу. Наказами МФ РК від 11 березня 2004 р. № 117 та від 19 березня 2004 р. № 128 затверджено форми з обліку матеріалів, які має застосовувати будь-яка організація при оформленні відповідних витрат. Процес розподілу витрачених матеріалів здійснюється на основі первинних документів, що групуються:

за видами матеріально-виробничих витрат;

за місцями використання (цех, відділ, ділянка тощо);

За статтями видатків.

На основі накладних на здачу на склад відходів матеріалів складають групувальну відомість про списання їхньої вартості з відповідних замовлень, робіт, послуг.

Зазначені суми записують у картках аналітичного обліку витрат на виробництво на замовлення за статтею «Поворотні відходи виробництва» зі знаком мінус (-) та у відомості 2 до журналу-ордера №10 бухгалтерським записом (дебет рахунку 1321, кредит рахунку 8110).

Під час розробки облікової політики фінансовою службою ТОВ «Тайма» було обрано варіант розрахунку фактичної собівартості витрачених матеріалів з середньої собівартості кожного виду матеріалів.

Для забезпечення обліку та контролю за витратами матеріалу на виробництво продукції застосовують відомість "Витрати з цехів", в якій враховують обороти за рахунками підрозділів 8110, 8210, 8310, 8410. Наприкінці місяця бухгалтерія має здійснити зведення витрат на виробництво.

Основними документами з обліку витрат матеріальних витрат за виробництво, руху на цеху металів і сплавів, втрат, випуску готових виробів, і навіть незавершеного виробництва є технічні (виробничі) звіти цехів.

Звіти складаються на підставі вимог, накладних та інших первинних документів, лімітних карток, карток здачі готових виробів, шихтових відомостей. Звіти підписуються начальником, технологом та затверджуються Головним інженером ТОВ «Тайма».

Після закінчення місяця виходячи з первинних документів складається інформацію про витраті металу в шихту. Вони відображається кількість використаних матеріалів отримання сплаву в ливарно-волочильном цеху. Наприклад, за вказаними у відомостях даними ми можемо у бухгалтерському обліку відобразити такі операції (таблиця 1).

Таблиця 1 – Звіт про кількість використаних матеріалів для отримання сплаву у ливарно-волочильному цеху

Аналогічно виплавку сплаву ЛН-70-2 списуються такі основні матеріали (таблиця 2).

Таблиця 2 - Списання використаних матеріалів

Відпустка сировини та матеріалів, напівфабрикатів у виробництво оформляється вимогами, накладними на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів. Передача матеріалів ще означає їх використання на виробничі потреби і розглядається лише як внутрішнє переміщення матеріалів.

2.2 Розрахунок та облік матеріальних витрат на виробництво

Розглянемо практику обліку матеріальних витрат за виробництво з прикладу ТОВ «Тайма», що у сфері обробки кольорових металів.

ТОВ «Тайма» має у своєму складі такі цехи основного виробництва: ливарно-волочильний та прокатний. Ливарно-волочильний цех робить плавку, виливок та механічну обробку злитків з кольорових металів та їх сплавів. Потім сплави надходять до прокатного цеху, який виготовляє готову продукцію у вигляді смуг, стрічок, прутків, дроту, прутків, а також з відходів основних цехів виготовляють вироби культурно-побутового призначення та господарського побуту.

Облік витрат за виробництво ведеться по предельному методу, у якому собівартість продукції кожного наступного цеху складається з виробничих витрат і собівартості напівфабрикатів. До складу готової продукції включається продукція, повністю закінчена обробкою, за якістю та розмірами, що задовольняє всім обов'язковим вимогам державних стандартів, та технічних умов, призначена для відпустки на бік, прийнята ВТК та здана на склад.

Випуск готової продукції щодня на основі кількісного та якісного приймання оформляється актом приходу готової продукції. Якість готової продукції засвідчується сертифікатом чи паспортом.

Незавершеним виробництвом вважається продукція, що не пройшла у цьому цеху всіх стадій обробки, зумовлених технологічним процесом. До складу незавершеного виробництва в основних цехах заводів включається: метал, що знаходиться в плавильних, нагрівальних печах, відлиті, але не розроблені зливки в ливарному цеху, придатні, але не здані в прокатний цех зливки в ливарному цеху, заготовки, що знаходяться в прокатному цеху перед нагріванням печами та печах та ін. Крім того, до незавершеного виробництва відноситься прокатана, пресована і тягнута заготівля, закінчена обробкою в одному цеху, але не передана в обробку в інший цех. Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться, зазвичай, щомісяця.

Облік та калькулювання собівартості продукції на підприємствах з обробки кольорових металів виробляються по кожному цеху без підрозділу на стадії виробництва, а всередині цехів - за напівфабрикатами та виробами, виробленими з певного металу або сплаву. Витрати на матеріали займають велику питому вагу у собівартості продукції.

Основною вихідною сировиною для виробництва продукції є: мідь, алюміній, свинець, нікель, олово, марганець, магній, зливки та заготовки з металів та сплавів (отримані з боку), брухт та відходи кольорових металів та сплавів та інші види кольорових та рідкісних металів, що входять до складу сплавів.

При калькулюванні собівартості матеріальних цінностей до неї включаються: вартість матеріальних цінностей за чинними договірними цінами націнки постачальницьких (збутових) організацій; вартість тари; витрати на доставку матеріалів до приоб'єктного складу та вантажно-розвантажувальні роботи, включаючи витрати на експедирування вантажів; витрати на комплектацію матеріалів.

Вартість відходів зменшує суму витрат виробництва, що вимагає бухгалтерського запису за рахунками:

Дебет рахунка 1321 «Готова продукція»

Кредит рахунки 8110 «Основне виробництво»

Сума списання матеріалів, витрачених на виробничі цілі, визначається за їхньою фактичною собівартістю за методом середньозваженої вартості. При цьому методі передбачається, що вартість матеріальних запасів це середня вартість тих, що надійшли протягом цього періоду. Математичною формулою розрахунок середньої вартості можна подати так:

С. Вартість = С.М. + З приоб , (1)

К.м. + До приоб.

де Со.м. вартість залишків матеріалів початку звітного періоду;

Ком. - кількість залишків матеріалів початку. звітний період;

З приб. - Вартість придбаних матеріалів;

До прив. – кількість придбаних матеріалів.

Наприклад, сальдо на 01/10/07 катодної міді склала 5387845,30 тенге в кількості 19,865 тонн.

У жовтні 2007 року завод отримав 199,998 тонн катодної міді у сумі 57424947,74 тенге від Корпорації Казахмис. У фактичну собівартість було включено також транспортні витрати у сумі 11046,24 тенге, отримані від БГМК ППЖТ ПО Балхашцветмет.

У бухгалтерському обліку складається відповідна кореспонденція рахунків (таблиця 3).

Таблиця 3 – Кореспонденція рахунків з обліку надходження матеріалів

Таким чином, середньозважена вартість катодної міді у жовтні 2007 року становитиме:

С. Вартість = 5387845,30+57424947,74+11046,24 = 285692,77 тенге

У кольоровій металургії до категорії «Сировина» належать також відходи, які поділяються на: зворотні та оборотні.

До оборотних відносяться відходи, одержувані та споживані всередині цеху (переділу). Оборотні відходи показуються в калькуляції за статтею «Зворотні відходи» лише частини зміни залишків у виробництві початку і поклала край місяця, а спожиті відходи у кількостях, рівних отриманим, як внутрішній оборот виключається.

До зворотним відносяться відходи, що передаються в інші цехи (переділи) для вироблення нової продукції або які не використовуються в основному виробництві та реалізуються на бік. Вартість їх у калькуляції цеху (переділу) - виробника звертається у зменшення витрат на виробництво за статтею «Поворотні відходи». У цехах-споживачах витрата цих відходів виробництва у калькуляції за статтею «Сировина, основні матеріали напівфабрикати».

Поворотні відходи, споживані тому ж підприємстві замість якого-небудь сировини, оцінюються за ціною металу (компонента) у вихідному сырье. Чад неліквіди (сміття, шлаки, окалина та ін.) на підприємствах з обробки кольорових металів відноситься до безповоротних відходів і не оцінюється, а показується лише кількісно. Чиста маса з неліквідів визначається виходячи з лабораторних аналізів. У разі перерахунків за здані відходи за результатами остаточного хімічного аналізу на суму різниці вартості відходів має бути скоригована собівартість відповідних видів та виробів того місяця, в якому перераховано.

Залишки зворотних відходів у цехах визначаються наприкінці місяця у міжінвентаризаційні періоди розрахунковим шляхом зі складанням акта цехової комісією, а період інвентаризації - прямим зважуванням на терезах.

Залишки на кінець місяця невикористаних відходів у ливарному цеху та не використаних зворотних відходів прокатним цехом у ливарний або на склад підлягають списанню з виробництва та оприбуткування на рахунок сировини та основних матеріалів. За статтею «Допоміжні матеріали на технологічні цілі» показуються матеріали, що беруть участь у технологічному процесі: мило та сода кальцинована для емульсії, кислота сірчана, азотна, фарби, гудрон, гума, абразивні матеріали, спирт гідролізний та ін. Витрата допоміжних матеріалів, як правило, відноситься за прямим призначенням. Витрата допоміжних матеріалів, яка не може бути віднесена за прямим призначенням, розподіляється непрямим шляхом пропорційно сировині готової продукції.

За даними випуску готової продукції «Баланс металу» припадає готова продукція, ділові відходи (сюди включається і шлюб), знімається кількість неліквідів та чаду. Залишок (сальдо початку місяця + поповнення - випуск - неліквіди - чад) визначає кількість незавершеної продукції виробництві.

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку передбачає використання рахунку для обліку витрат основного виробництва застосовувати для відображення вартості матеріалів, витрачених під час виробництва продукції, транзитний рахунок 8111 «Матеріали».

На цьому транзитному рахунку враховуються:

а) витрати на сировину та матеріали, які утворюють основу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні. Тут відображається витрата та допоміжних матеріалів, що використовуються на технологічні цілі. Підставою для списання матеріалів та сировини на виробництво є лімітно-забірні картки, накладні-вимоги, накладні на відпуск матеріалів;

б) зворотні відходи – це відходи основного виробництва, які мають бути здані на склад для повторного використання;

в) покупні вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх організацій, тобто витрати палива та електроенергії, що безпосередньо витрачаються у виробничому процесі, які списуються на витрати виробництва за показаннями встановлених лічильників.

Записи на транзитних рахунках провадяться протягом звітного періоду, наприкінці якого загальні суми врахованих витрат переносяться на відповідний узагальнюючий рахунок, де збирається інформація про витрати суб'єкта на виробництво продукції та проводиться угруповання витрат за місцями виникнення, а також калькулювання собівартості готової продукції.

Дані відомості розподілу витрат матеріалів є підставою для списання матеріалів до складу витрат плавильного цеху (таблиця 4).

Таблиця 4 - Кореспонденція рахунків з обліку матеріальних витрат

За статтею «Паливо на технологічні цілі» відображається витрата палива у складі матеріальних витрат. За цією статтею відображається вартість кам'яного вугілля, мазуту і коксу, що витрачаються на виплавку злитків і сплавів кольорових металів, нагрівальних і відпалових печах, а також вартість покупного газу, що витрачається на технологічні цілі.

За статтею «Енергія на технологічні цілі» показуються такі види енергії:

Електроенергія, що витрачається в електроплавильних печах, електропечах для термічної обробки, прокатному та волочильному станах, на пилах, ножицях та іншому основному обладнанні;

Пар - на підігрів мазуту, емульсії та травильних розчинів;

Вода технічна - на охолодження плавильних та нагрівальних печей, злитків, виливниць, прокатних валків та пресів;

- Вода високого тиску для гідравлічного обладнання;

Стиснене повітря на розпилення мазуту та подачу кислоти в баки.

Енергетичні витрати списуються на виробництво на підставі сповіщень енергетичних цехів. Енергетичні цехи виписують повідомлення виходячи з балансів електричної та теплової енергії, підписаних головним енергетиком. У вартість енергетичних витрат включається оплата за спожиту електроенергію за вартістю кіловат-години, оплата за приєднану потужність або максимальне навантаження та всі витрати, пов'язані з трансформуванням електроенергії. За цією статтею витрат може бути складено такі кореспонденції рахунків (таблиця 5).

Таблиця 5 – Кореспонденція рахунків з обліку енергетичних витрат

У жовтні 2006 року ЗАТ 3ОЦМ було виставлено рахунок № 2 від 30.10.2007 р від АТ корпорації Казахмис, ДЕС Управління маркетингу споживання 1 895 653 Квт/год електроенергії у сумі 3152935,37 тенге. Відповідно до «Даних про споживання енергоресурсів» ця сума розподіляється на витрати зазначених підрозділів (таблиця 6).

Таблиця 6 - Розподіл енерговитрат за цехами

За виставленим рахунком № 27 від 30.10.2007 р. від КДП «Су Жилу Транс» на споживання холодної та фекальної води на суму 287486.33 тенге витрати розподіляються на наступні підрозділи (таблиця 7).

Таблиця 7 - Розподіл витрат за цехами

Дебет	Кредит	Холодна вода	Фекальна вода	Підрозділ
8110	3310	84846,24	51752,62	Прокатний цех
8110	3310	15053,04	45814,40	ЛВЦ
8310	3310	8073,00	10473,65	ЦРЦ
8310	3310	10196,82	11662,10	ЦЗЛ
8310	3310	4570,56	3044,10	Транспортний цех
1420	3310	223,56	3037,15	ЦЛФ та ВТ

Таким чином, основне завдання бухгалтерської служби у сфері обліку матеріальних витрат основного виробництва зводиться до розрахунку фактично витрачених ресурсів та включення їх у собівартість продукції. Для цього на ТОВ «Тайма» ведуться спеціальні облікові регістри, в яких збираються витрати за статтями витрат (звіти про фактично списані матеріали, первинні документи, що відображають розрахунки з постачальниками з наданих енергетичних послуг).

Глава 3. Удосконалення обліку витрат за матеріали

У зв'язку з економічними перетвореннями, які у нашій країні, дедалі більше підвищується самостійність і відповідальність підприємств, розширюються їхні економічні права, удосконалюються і поширення набувають економічні методи управління. Ці зміни економіки не могли не вплинути на систему бухгалтерського обліку. Сьогодні підприємства мають право самі вибирати методи калькулювання та розподілу витрат, бази розподілу, а також визначати періодичність складання калькуляцій.

Для орієнтації підприємства у складних ринкових умов потрібна різноманітна інформація, як собівартості, обчисленої у системі обліку повних витрат, і про змінної собівартості.

Матеріальні витрати займають велику питому вагу у структурі собівартості продукції підприємства, тому навіть незначне збереження сировини, матеріалів, палива та енергії під час виробництва кожної одиниці виробленої продукції загалом підприємству дає великий ефект.

Ефективність виробництва значною мірою залежить від управління матеріальними ресурсами – планування, нормування, забезпеченості та використання, а також організації їх зберігання. Це зумовлено такими чинниками значимості матеріальних ресурсів у виробництві:

- Витрати на матеріальні ресурси - основна частина собівартості продукції;

- Виробничі запаси складаються з основної суми власних оборотних коштів, тому прискорення їх оборотності - великий резерв підвищення ефективності;

– правильна організація управління матеріальними ресурсами – умова ритмічності виробництва;

– посилення нормування споживання матеріальних ресурсів та лімітування вимагають посилення режиму економії.

Найважливіше значення у боротьбі зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії усім ділянках виробничо-господарську діяльність підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії проявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від шлюбу та інших непродуктивних витрат.

Заходами щодо збереження матеріалів та більш економічного їх використання на ТОВ «Тайма» є:

Оптимальне розміщення матеріалів на складах, що забезпечує можливість їх швидкого приймання, відпустки та перевірки наявності; у місцях зберігання кожного виду запасів прикріплюється ярлик із зазначенням даних про запас, що знаходиться;

Оснащення місць зберігання запасів ваговим господарством, вимірювальними приладами та мірною тарою, оскільки готова продукція у натуральному вираженні оцінюється у вагових одиницях;

Визначення кола осіб, відповідальних за приймання та відпуск запасів (комірників та експедиторів), за правильне та своєчасне оформлення цих операцій, а також за збереженням довірених їм запасів.

Більше економічне використання товарно-матеріальних запасів на ТОВ «Тайма» забезпечується шляхом визначення оптимальної величини матеріальних витрат, яка забезпечувала б ефективне функціонування виробництва при мінімальному обсязі витрат на його матеріально-технічне забезпечення.

Витрати створення та зберігання запасів залежать від величини виробничого запасу, страхування вартості утримання складів, витрат, пов'язаних із втратами (псування, старіння та ін.) та інших.

Але водночас при створенні та зберіганні запасів треба брати до уваги й невартісні фактори. Тут треба мати на увазі гарантії щодо якості, досвід постачальника, впевненість у постачанні та бажану перспективу взаємин між постачальником та покупцем (виробником). Поточні витрати на запаси також повинні включати складські витрати. Вони з збільшенням запасів проти нормованим обсягом, оскільки у разі потрібно розширення складів тощо. До поточних витрат також слід включити витрати на страхування, псування товарів, розкрадання тощо.

Найважливішою умовою для вдосконалення управління матеріальними ресурсами є зниження витрат на одиницю продукції, зниження матеріаломісткості. У зв'язку з цим необхідно знижувати норми витрачання матеріалів.

До матеріальних ресурсів, норми витрат на які встановлюються в натуральних вимірювачах, належать сировина та матеріали, паливо та енергія на технологічні цілі, напівфабрикати власного виробництва, пристосування цільового призначення та окремі види матеріалів допоміжного технологічного призначення. За рештою матеріальних ресурсів (запасні частини, матеріали для догляду за технологічним обладнанням та поточного ремонту будівель та споруд) витрати нормуються за укрупненими нормативами з урахуванням виду та обсягу робіт, вони є складовою кошторисних ставок витрат на обслуговування виробництва та управління, включаючи витрати на утримання та експлуатацію інформаційно-технічних центрів.

Під нормою витрати матеріальних ресурсів розуміються їх максимально допустимі величини, у яких забезпечується виробництво одиниці виробленої продукції (вироби) певного виду і встановленої якості за умов налагодженого виробництва. p align="justify"> Нормування матеріальних ресурсів включає розробку, затвердження, впровадження та використання встановлених норм і нормативів витрати в конкретних виробничих умовах.

У системі матеріальних норм виділяють чотири основні групи норм:

- Норми витрати в основному виробництві;

– норми витрати на допоміжні та інші потреби;

- Норми витрати паливно-енергетичних ресурсів;

– норми витрати на ремонт та експлуатацію основних засобів.

Формування норм з кожної групі складається, зазвичай, із двох етапів: розрахунку індивідуальних і формування укрупнених (зведених) норм.

До складу норм витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції не включаються втрати та відходи понад затверджені норми та нормативи природних втрат, втрати при транспортуванні та зберіганні, а також витрати, зумовлені відступом від встановлених вимог до якості сировини та матеріалів, пов'язані з виробничим шлюбом, випробуванням нових зразків, ремонтом обладнання, відпрацюванням технологічних схем та агрегатів, порушенням та відступом від регламентованих процесів та режимів роботи, профілактикою обладнання та інші аналітичні види витрат. Норми витрати матеріальних ресурсів встановлюються з точністю щонайменше 0,05% розрахункового значення норми.

Нормування проводиться у разі кожному елементу матеріальних витрат з особливостей використання материалов.

ТОВ «Тайма» має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина та матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибірпостачальників матеріалів впливає собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найдешевшим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи водночас якості продукції.

Таким чином, основною умовою зниження матеріальних витрат на підприємстві ТОВ «Тайма» є вдосконалення облікових робіт, забезпечення контролю за збереженням товарно-матеріальних запасів, використання прогресивних видів матеріалів, запровадження технічно обґрунтованих норм витрат товарно-матеріальних запасів.

Висновок

Проведене дослідження переконало нас у багатоаспектності теми курсової роботи. В результаті проведення дослідження було зроблено такі висновки.

До прямих витрат на матеріали відносяться всі витрати на ті матеріали, які входять до складу кінцевого продукту: сировина та основні матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, допоміжні матеріали, що використовуються в процесі виготовлення продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного чи виробничого процесу, паливо на технологічні цілі Витрати на сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби складаються з витрат на придбання, заготівлю та доставку на склад організації.

Витрата сировини, матеріалів, покупних виробів, напівфабрикатів займає значну питому вагу у собівартості продукції. Тому велике значення має контроль над їх ефективним використанням.

Правильна організація обліку використання матеріалів має дуже велике значення, т.к. впливає кінцеві фінансові результати роботи підприємства. До основних завдань обліку використання матеріалів належать: правильне та своєчасне документальне оформлення всіх операцій з відпуску матеріалів у виробництво; розрахунок та списання відхилень фактичної собівартості матеріалів від їхньої облікової вартості; контроль за збереженням матеріальних ресурсів та за дотриманням встановлених норм при відпустці їх у виробництво;

В якості рекомендацій для більш економічного використання матеріалів можна запропонувати вдосконалення контролю за збереженням матеріальних ресурсів та впровадження елементів логістики в управління забезпеченням матеріальними ресурсами. Також це підприємство має можливість проводити величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Основною умовою зниження витрат сировини та матеріалів на виробництво одиниці виробленої продукції є вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат товарно-матеріальних запасів.

писок використаної літератури

1. Про бухгалтерський облік та фінансової звітності. Закон Республіки Казахстан від 28 лютого 2007 р. №234-111.

2. Наказ Міністра Фінансів РК від 23.05.2007 р. №185 "Про затвердження типового плану Рахунків бухгалтерського обліку".

3. Гаррісон Ч. Оперативно-калькуляційний облік виробництва та збуту. - М: Техніка управління, 1990.

4. Друрі К. Введення в управлінський та виробничий облік. Пров. з англ. (За ред. Мабаліною С.А.) - М.: Аудит, Юніті, 1994р.

5. Каменіцер С.Є. Організація, планування та управління діяльністю промислових підприємств, - М.: Наука та просвітництво, 1991.-195с.

6. Радостовець В.К. Фінансовий та управлінський облік для підприємства – Алмати: НАН «Центраудит», 1997г.

7. Разливаєва Л.В. Виробничий облік: Навчальний посібник - Караганда: КЕУ, 1998-210с.

8. Разливаєва Л.В. УПРАВЛІНСЬКИЙ облік. Навчально-практичний посібник – Караганда, 2001 – 200с.

9. Управлінський облік / Под ред. В. Палія та Р. Вандер Віля. - М.: Інфра-М, 1997.

10. Шеремет А. Управлінський облік. Навчальний посібник - М.: ФБК-Прес, 2004 - 512с.

11. Якимець О.В. Етапи розвитку та становлення управлінського обліку - М.: Інфра -М, 1998

12. Пашигорьова Г.І., О.С.Савченко, Цілі та завдання управлінського обліку// Бухгалтерський облік, 2000, N 19, С. 33.

13. Сейдахметова Ф.С. Облік фінансовий та управлінський// Қаржі-қаражат: Фінанси Казахстану. - 1998. - №1.-С.85-88

Статтю було опубліковано в журналі «Довідник економіста» № 12 грудень 2016 року.
Всі права захищені. Відтворення, подальше поширення, повідомлення в ефір або по кабелю, доведення до загального відома статей із сайту дозволяється правовласником лише з обов'язковим посиланням на друковане ЗМІ із зазначенням його назви, номера та року випуску.

Норми витрати сировини та матеріалів відіграють ключову роль в організації діяльності промислового підприємства та застосовуються для планування, оперативного контролю, аналізу та прийняття управлінських рішень.

Важливим елементом системи управління та контролю витрат є нормативні витрати.

Стандарти (нормативи)- Кількісна величина, яка визначається заздалегідь і служить для вимірювання результатів діяльності. Нормативи встановлюються як у вартісному вимірі (стандартні витрати), так і в натуральному (наприклад, витрата матеріалу – у кілограмах, робочий час виробничого персоналу – у годинах).

Аналог першого поняття (стандартні витрати) у вітчизняній практиці – нормативи, другого – норми.

Нормативні витрати можуть бути встановлені для кожного виду витрат. Вони визначаються у процесі планування і входять у результуючий план із прибутку.

Існує думка, що нормативний метод обліку витрат прийнятний лише в масовому та великосерійному виробництвах і малозастосовний в умовах дрібносерійного та одиничного виробництв.

Звичайно, у масовому та великосерійному виробництвах, коли у значних обсягах виробляється обмежений асортиментний ряд товарів та застосовуються стандартизовані технології, простіше нормувати споживані ресурси. Але навіть за умов одиничного виробництва (виготовлення штучного устаткування, будівництво унікального об'єкта) можна визначити стандартизовані складові чи стандартизовані технологічні операції.

Нормативний метод можна застосувати у всіх виробництвах, де витрати на виготовлення продуктів можуть зіставлятися з результатами праці через певні проміжки часу.

Завдяки цим особливостям нормативний метод є незамінним інструментом:

• планування.

На основі норм планується потреба у виробничих ресурсах (обладнання, матеріали, персонал) та фінансових коштахна придбання цих ресурсів.

На основі норм витрат формуються планові калькуляції, що, у свою чергу, дозволяє планувати програму випуску, відпускні ціни, обсяг реалізації, виручку та, в результаті, прибуток (приклад планування потреби в матеріальних ресурсах див. далі);

• оперативного контролю та прийняття управлінських рішень.

У процесі виробництва з різних причин можуть з'являтися відхилення від нормального перебігу технологічного процесу, а разом з ними та відхилення у споживанні виробничих ресурсів. Це потребує, як правило, додаткових витрат на виготовлення. Оперативно усуваючи причини порушення норм виробничого споживання, можна відновити нормальний перебіг технологічного процесу;

• аналізу.

Розподіливши відхилення з причин, що їх викликали, винуватцям, об'єктам обліку, можна ще до закінчення звітного періоду спрогнозувати результати діяльності підприємства в цілому та окремих місць виникнення витрат зокрема, розробити програму зниження витрат.

Складаємо нормативні калькуляції

З одного боку, формування бюджету виробничої собівартості (до якого входять і нормативні калькуляції) — необхідний проміжний етап фінансового планування: без нормативних калькуляцій неможливо створити бюджет прибутків та збитків. З іншого боку, для формування бюджету виробничої собівартості також необхідно скласти низку проміжних бюджетів, наприклад, бюджет потреби у матеріальних ресурсах.

Так чи інакше дані про нормативну собівартість продуктів, що випускаються, використовуються при плануванні:

• асортимент продуктів;
• програми збуту;
• потреб у виробничих ресурсах;
• потреб у фінансових ресурсах;
• бюджету руху коштів;
• фінансового результату діяльності

До відома

Перелічені планові показники у поточному періоді стають інструментом контролю: під час реалізації бюджетів постійно зіставляються планові та фактичні показники.

Для складання нормативних калькуляцій потрібні:

• нормативні карти з даними про норми (поточні або планові) споживання виробничих ресурсів для виготовлення одиниці продукту;
• бази даних за цінами на споживані виробничі ресурси;
• чітко прописані алгоритми (методики) розрахунку собівартості, складання калькуляцій.

Для використання нормативного методу необхідні такі причини:

1. Наявність норм споживання виробничих факторів у розрізах:

• сировину, основні матеріали, напівфабрикати - на деталь, виріб, за кожним місцем їх споживання;
• норми витрати робочого часу (як щодо обладнання, так і щодо живої праці) — на окремі технологічні переходи, операції, частини виробу та вироби загалом.

2. Оперативне виявлення та оформлення витрат, що відхиляються від норм.

3. Системний облік змін норм.

Основна вимога до норм— вони повинні відображати дійсні потреби виробництва в ресурсах, що споживаються при даному технологічному та організаційному рівні.

Поточні норми можуть збігатися з плановими, якщо протягом періоду часу не передбачається зміна норм споживання виробничих ресурсів.

Щоб на підприємстві можна було використовувати нормативний метод обліку, необхідно насамперед розробити систему методологічного забезпечення та створити необхідну організаційну інфраструктуру, яка відповідає за розробку та ревізію норм, за внесення до них змін.

Розробляємо норми

Розробляють норми у випадках:

• запуску у виробництво нового продукту;
• відсутність норм для вже існуючих продуктів.

При цьому використовують два основні підходи:

1. Розробка про технічно обгрунтованих норм.

Норми споживання виробничих ресурсів розробляються конструкторськими, виробничо-технічними та іншими підрозділами підприємства з урахуванням галузевих довідкових видань розрахунковим, експертним чи експериментальним шляхом.

2. Розробка норм "від досягнутого".

І тут як такої розробки немає — як норми приймаються фактично сформовані для підприємства величини споживання виробничих ресурсів.

Цей підхід цілком справедливо критикується за «технічну необґрунтованість» норм. Але, по-перше, наявність навіть не цілком «технічно обґрунтованих» норм краща за їх відсутність; по-друге, самі «технічно обгрунтовані» норми можна назвати досить умовно: галузеві довідкові видання, що використовуються для їх розробки, часто застарілі, не відображають сучасний рівень розвитку технології. Крім того, довідники мають єдиний, універсальний характер і не враховують виробничі особливості конкретного підприємства.

За допомогою розрахункового та експертного методів теж складно однозначно визначити норми. Щоб отримати достовірні показники експериментальним шляхом, потрібна достатня кількість даних спостережень.

До відома

Розробка норм «від досягнутого» допустима за умови, що ці норми періодично переглядатимуться.

Норми, що розробляються, заносять у нормативні карти, які складаються для кожного продукту. У нормативній (маршрутно-технологічній) карті вказують норми споживання виробничих ресурсів кожної технологічної операції виробничого процесу.

Ревізуємо

Ревізія норм дозволяє перевірити:

• наскільки правильно норми були встановлені;
• наскільки встановлені норми відповідають поточному технологічному та організаційному рівню виробництва на підприємстві, наприклад, при використанні іншого/нового обладнання.

Основні методи ревізії норм:

• перевірки. Оцінюється правильність проведених розробки норм розрахунків, усуваються механічні помилки, переглядаються експертні оцінки тощо. буд. Застосовується у разі значних і досить стабільних відхилень фактичних показників від розроблених норм;
• статистичні спостереження та аналіз відхилень фактичних даних від прийнятих норм.

Змінюємо

Розрізняють планову та позапланову зміну норм.

Причини планової зміни норм:

• проведення організаційно-технічних заходів (заміна обладнання, перехід на інший вид сировини, підвищення кваліфікації персоналу тощо);
• невідповідність норм поточного організаційного та технологічного рівня виробництва, виявлена ​​в ході ревізії.

Як правило, у процесі планових змін нові норми встановлюються на тривалий проміжок часу.

Позапланова зміна нормможе бути викликано, наприклад, відсутністю необхідного виду матеріалів та необхідністю заміни його іншим, необхідністю тимчасового переходу на інший вид обладнання (коли обладнання, передбачене технологічною картою, непрацездатне або не має вільних виробничих потужностей), використанням працівників іншої професії чи кваліфікації.

Позапланова зміна норм проводиться на певний проміжок часу — поки не буде усунено причин змін, підготовлено та надані передбачені технологією матеріали, обладнання, персонал.

Оформлюємо зміну норми витрати

Будь-яка зміна норм витрати матеріалів призводить до зміни собівартості продукції, що випускається. Тому кожна зміна має бути узгоджена зі службами, відповідальними за розрахунок собівартості, та оформлена Актом про зміну норми витрати сировини та матеріалів.

У акті обов'язково вказується, яких виробів змінюються норми.

У нашому випадку зміни стосуються трьох виробів: А1, А2 та А3.

По виробу А1 відбувається заміна основного матеріалу - металу завтовшки 1,2 мм на метал завтовшки 1,5 мм і збільшується норма витрати матеріалу на одиницю виробу з 1,25 кг до 1,5625 кг. Коригування норм витрати пов'язане з покращенням споживчих властивостей, викликаних зміною конструкції виробу.

Також по виробу А1 відбувається заміна упаковки: гофролист 1000×2000 змінюють на гофрокороб № 1, норма витрати також змінюється.

За виробами А2 та А3 відбувається заміна упаковки: гофролист 1000×2000 змінюють на гофрокороб № 2, норма витрати у штуках не змінюється.

100 одиниць виробу А2 необхідно пофарбувати на прохання покупця в інший колір.

Акт підписує працівник, який його склав; погоджувальні підписи ставлять відповідальні за перевірку даних, зазначених у акті (у розглянутому випадку – конструктор та технолог).

Після погодження документ затверджується керівником підприємства.

Збираємо та систематизуємо дані для планування потреби у матеріальних та фінансових ресурсах

Найбільш зручна форма організації даних з обліку норм витрат матеріалів у виробництві шахова, абоматрична(Табл. 1).

У рядках таблиці вказують найменування сировини та матеріалів, у стовпцях – найменування продукції , на перетині рядків та стовпців – норму витрати.

Додайте у форму стовпець із ціною матеріалів та рядок із виробничою програмою (планом виробництва) — і ви легко розрахуєте планову потребу у сировині та матеріалах як у натуральних одиницях, так і за вартістю.

У стовпці 13 вказується потреба у матеріальному ресурсі у натуральних одиницях, розрахована за формулою:

V i= До 1 Н i 1 + До 2 Н i 2 + ... + К mН im, (1)

де V i- Об `єм i-го матеріального ресурсу у натуральних одиницях;

К — кількість запланованого виготовлення виробу, шт.;

Н i- норма витрат i-го матеріального ресурсу виготовлення j-го виробу;

m- Кількість виробів.

Вартість необхідних матеріальних ресурсів (стовпець 14) визначається так:

З i= Ц i × V i. (2)

де С i- Вартість i-го матеріального ресурсу;

Ц i- ціна i-го матеріального ресурсу;

V i- Об `єм i-го матеріального ресурсу у натуральних одиницях.

Формуємо базу даних за цінами на ресурси

Особливої ​​уваги потребує вартість матеріального ресурсу. Основне завдання — встановити як нормативну таку ціну, яка, як очікується, переважатиме протягом майбутнього періоду:

• якщо на момент складання нормативної калькуляції відповідні виробничі ресурси або вже придбані (тобто фактична ціна відома), або ще не придбано, але підписано договори на придбання (тобто ціна теж відома), можуть бути використані фактичні ціни;
• якщо комплектуючі або матеріал купуються вперше, часто планується ціна, яка, ймовірно, буде погоджена в ході переговорів. У таких випадках як норматив можна користуватися прогнозною ціною. Якщо ціна, досягнута зрештою під час переговорів, істотно відрізняється від оцінної, відповідно змінюється нормативна ціна;
• якщо підприємство закуповує матеріали у кількох постачальників по різним цінам, Задовільним нормативом ціни буде середньозважене значення ціни;

приклад

Матеріали надходять на підприємство від кількох постачальників за різними цінами.

Для встановлення нормативу ціни скористаємося даними табл. 2.

Таблиця 2

Вихідні дані для розрахунків

Середньозважена ціна = 0,3 × 26 + 0,4 × 23 + 0,3 × 20 = 23 руб.

______________________

• якщо мета — мінімізувати вартість ресурсу, як норматив слід використовувати мінімальну ціну.

У нашому прикладі Ц min= 20 руб. Витрати на матеріали, що закуповуються за вищими цінами, фіксуватимуться як відхилення.

Слід враховувати можливість отримати знижку при закупівлі певних матеріалів великими партіями. Але орієнтуватися лише на низькі ціни за оптової закупівлі матеріалів великими партіями не можна.

Важливо!

Нормативна ціна повинна базуватися на такому обсязі закупівель, який мінімізує сумарні питомі витрати, що включають вартість зберігання запасів, витрати на купівлю та подання замовлень.

Затверджуємо методику розрахунку нормативних калькуляцій

На підприємстві має бути затверджена методика складання нормативних калькуляцій, в якій необхідно відобразити:

1. Алгоритм розрахунку нормативних калькуляцій, у тому числі:

• перелік статей у калькуляції, їх наповнення та порядок розрахунку, необхідні дані;
• склад накладних витрат та спосіб їх розподілу за одиницями продукції.

2. Організаційні питання (із зазначенням термінів):

• періодичність перерахунку нормативних калькуляцій (наприклад, 1 раз на квартал);
• відповідальний підрозділ за складання нормативних калькуляцій;
• підрозділи, що надають інформацію для складання калькуляцій;
• порядок передачі нормативних калькуляцій іншим підрозділам

Висновки

1. Для планування потреби у матеріальних ресурсах найбільш зручна матрична форма організації даних за нормами витрати матеріальних ресурсів.

2. Одним із необхідних елементів коректної роботи підприємства є нормування витрати матеріалів та облік зміни норм.

3. При розрахунку потреби у фінансових ресурсах на виробничу програму особливу увагу слід звернути на нормативну ціну ресурсу, що купується.

4. На підприємстві має бути розроблений алгоритм (методика) розрахунку нормативних калькуляцій.

Для початку наведемо кілька визначень:

Витрати це витрати живої та упредметненої праці на виробництво та реалізацію продукції, робіт, послуг:

Витрати- спожиті ресурси чи гроші, які потрібно заплатити за товари чи послуги (у вітчизняній економічній практиці термін «витрати» нерідко застосовується для характеристики всіх витрат підприємства за певний період);

Витратице лише та частина витрат, яка була понесена у зв'язку з отриманням доходу, причому відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерської звітності витрати включають збитки та витрати, які виникають у ході основної діяльності підприємства у зв'язку з отриманням доходу, тобто в бухгалтерському обліку доходи повинні співвідноситися з витратами на їх отримання, які в цьому випадку будуть називатись витратами.

Розглянемо докладніше основні види витрат:

Відповідно до правил бухгалтерського обліку: витрати накопичуються на рахунках розділу 3 Плану рахунків (насамперед - на рахунку 20 «Основне виробництво») і в міру випуску продукції переміщуються на рахунок 43 «Готова продукція», а витрати витрати перетворюються тільки після продажу продукції , тобто під час переходу з рахунку 43 на рахунок 90 «Продажі».

А у спрощеному вигляді можна сказати, що витрати - це по суті повна собівартість реалізованої продукції.

Таким чином, якщо понесеним витратам відповідають певні доходи, їх можна вважати витратами та відображати у звіті про прибутки та збитки. Якщо ж дохід у результаті понесених витрат ще не було отримано, витрати слід врахувати у складі активів та відобразити у бухгалтерському балансі як витрати у незавершеному виробництві або готову продукцію (нереалізовану).

Отже, поняття витрати вужче, ніж поняття витрати. Поняття «витрати» і «витрати» нерідко вживаються як синоніми, причому термін «витрати» більш характерний для економічної теорії, а «витрати» - для обліку та управління.

Собівартість- це виражені у грошовій формі витрати на виробництво та продаж продукції, робіт, послуг. Вона складається з усіх витрат, пов'язаних із використанням у процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на виробництво та продаж

Облік витрат і обчислення (калькулювання) собівартості кожного виду продукції (робіт, послуг), що випускається підприємством, є однією з ключових проблем управлінського обліку з ряду причин, включаючи наступні:

• знання собівартості продукції необхідно для того, щоб проводити у фінансовому обліку оцінку залишків незавершеного виробництва та готової продукції, а також визначати собівартість проданої продукції та, як наслідок, прибуток від продажу;
• рівень собівартості одиниці виробленої продукції є дуже важливим чинником формування цінової та асортиментної політики підприємства;
• контроль за собівартістю та виявлення шляхів її зниження є одним з основних напрямів підвищення ефективності діяльності компанії.

Система обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції організується кожному підприємстві по-різному залежно від вибору об'єктів обліку витрат - ознак, за якими проводять угруповання виробничих витрат з метою управління собівартістю. Для того, щоб ефективно керувати витратами, як правило, необхідно мати дані для контролю за напрямками витрат, за місцями їх виникнення та за носіями витрат. При цьому під місцями виникнення витрат розуміються структурні підрозділи підприємства, в яких відбувається первісне споживання ресурсів (наприклад, цех, дільниця, бригада, стадія, процес тощо), а носіями витрат є види продукції (робіт, послуг), що випускається ( виконуваних, наданих) даною організацією. Крім того, розрізняють різні види витрат залежно від цілей їхнього обліку.

Основні та накладні витрати

Виходячи з економічної ролі в процесі виробництва продукції витрати поділяють на основні та накладні.

Основними є витрати, що безпосередньо пов'язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції, виконання робіт або надання послуг. Іншими словами, до основних витрат відносять витрачені ресурси, споживання яких пов'язане з випуском продукції (робіт, послуг), наприклад, матеріали, заробітна плата виробничих робітників, амортизація основних засобів і т.д.

Накладними визнаються витрати, що утворюються у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва та управлінням ним.

Наприклад, загальновиробничі та загальногосподарські витрати - утримання апарату управління, амортизація та ремонт основних засобів цехового або загальнозаводського призначення, податки, витрати на підбір та підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Прямі та непрямі витрати

Класифікація витрат за способом їх включення до собівартості продукції, робіт та послуг на прямі та непрямі. Саме ця класифікація визначає порядок відображення витрат на тих чи інших синтетичних рахунках, субрахунках та аналітичних рахунках.

Прямими вважаються витрати, які можна прямо, безпосередньо та економічно віднести на конкретний вид продукції або до конкретної партії продукції (до виконаних робіт або послуг). На практиці до цієї категорії належать:

• прямі витрати матеріалів (тобто сировину та основні матеріали, використані під час виробництва продукції);
• прямі трудові витрати (оплата праці персоналу, зайнятого у виробництві конкретних видів продукції).

Втім, якщо підприємство виробляє лише один вид продукції або надає лише один вид послуг, всі виробничі витрати будуть автоматично прямими.

Непрямими визнаються витрати, які не можна прямо, безпосередньо та економічно віднести на конкретну продукцію, тому їх слід спочатку зібрати окремо (на окремому рахунку), а потім – за підсумками місяця – розподілити за видами виробленої продукції (виконуваних робіт, послуг) виходячи з обраної методики

Серед виробничих витрат до непрямих можна віднести допоміжні матеріали та комплектуючі вироби, витрати на оплату праці допоміжних робітників, наладчиків, ремонтників, оплату відпусток, доплату за понаднормову роботу, оплату часу простою, витрати на утримання цехового обладнання та будівель, страхування майна тощо. буд.

Підкреслимо - непрямі витрати пов'язані одночасно з виготовленням кількох видів продукції, та їх або взагалі не можна «приписати» до конкретного виду продукції, або в принципі це можливо, але недоцільно через незначність суми даного виду витрат і складність точного визначення тієї їх частини, яка припадає на кожен вид продукції.

Насправді поділ прямих і непрямих витрат має дуже важливе значення в організацію роботи бухгалтерії у частині обліку витрат. Прямі витрати повинні на підставі первинних документів плюс можливо додаткових розрахунків, як, наприклад, у разі, якщо той самий вид сировини використовується для виробництва декількох видів продукції в одному підрозділі і неможливо забезпечити точний первинний облік того, скільки саме цієї сировини витрачено на кожен з видів продукції, відноситися безпосередньо до собівартості кожного виду продукції, що формується за дебетом рахунку 20 «Основне виробництво». А от непрямі витрати збирають на окремих рахунках – наприклад, цехові витрати протягом місяця відносять до дебету рахунку 25 «Загальновиробничі витрати».

Якщо говорити про взаємозв'язок двох розглянутих класифікацій, можна зазначити таке:

• всі прямі витрати є основними (адже вони необхідні виробництва конкретних видів продукції);
• накладні витрати завжди є непрямими;
• деякі види основних витрат з погляду порядку їх включення у собівартість не прямими, а непрямими - як, наприклад, суми амортизації основних засобів, що у виробництві кількох видів продукції.

Витрати продукт, витрати періоду

Ця класифікація є дуже важливою саме з точки зору управлінського обліку, оскільки тільки вона застосовується в західних країнах, де і були розроблені багато методів управлінського обліку, які застосовуються сьогодні, причому така класифікація зазвичай обов'язкова і в управлінському, і у фінансовому обліку.

Малюнок 2. Класифікація витрат у управлінському обліку

Витратами на продукт (виробничими витратами) вважаються ті витрати, які повинні включатися в собівартість продукції, за якою вона повинна враховуватися в цехах і на складі, а у разі, якщо вона залишилася нереалізованою, - відображатися в бухгалтерському балансі. Це «запасомісткі» витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і, отже, підлягають обліку у складі її собівартості.

• сировину та основні матеріали;
• оплата праці персоналу, зайнятого у виробництві конкретних видів продукції;
• загальновиробничі витрати (накладні виробничі витрати), включаючи: допоміжні матеріали та комплектуючі; непрямі витрати на оплату праці (зарплата допоміжних робітників та ремонтників, доплата за понаднормові, оплата відпускних тощо); інші витрати - утримання цехових будівель, амортизація та страхування цехового майна тощо.

Витрати періоду (періодичні витрати) включають ті види витрат, розмір яких залежить не від обсягів виробництва, а швидше від тривалості періоду. Насправді вони представлені двома статтями:

• комерційні витрати - витрати, пов'язані із здійсненням продажу та постачання продукції (товарів, робіт, послуг);
• загальні та адміністративні витрати - Витрати з управління підприємством в цілому (у російській практиці вони називаються «загальногосподарські витрати»).

Такі витрати в собівартість готової продукції не включаються, адже вони не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом, тому завжди відносяться на той період, протягом якого вони були вироблені, і ніколи не належать до залишків готової продукції.

При застосуванні такої класифікації повна собівартість реалізованої продукції формується у порядку.

Малюнок 3. Формування собівартості у класичному управлінському обліку

Якщо застосувати цю класифікацію до вітчизняної практики, керуючись російським Планом рахунків, організовувати облік витрат необхідно так:

1) у частині витрат за продукт:

• прямі матеріальні та трудові витрати збираються безпосередньо на рахунку 20 «Основне виробництво» (за субрахунками та аналітичними рахунками по кожному виду продукції, робіт, послуг);
• загальновиробничі витрати протягом звітного періоду збираються на окремому рахунку (згідно з Російським Планом рахунків для цих цілей застосовують рахунок 25 «Загальновиробничі витрати»), а наприкінці періоду вони розподіляються та списуються на рахунок 20 «Основне виробництво» (за видами продукції, робіт, послуг );
• в результаті всі витрати, зареєстровані на дебеті рахунки 20 «Основне виробництво» за певний період є сумарними виробничими витратами, які можуть ставитися до виробленої продукції, формуючи виробничу собівартість готової продукції (або до виконаних робіт, наданих послуг, формуючи відповідно їх собівартість), або можуть належати до залишків незавершеного виробництва, якщо таке є;

2) у частині витрат періоду:

• потрібно виходити з постулату, що періодичні витрати завжди відносяться на місяць, квартал або рік, протягом яких вони були зроблені, тобто в кінці періоду вони повністю списуються на зменшення фінансового результату (прибутку), і вони ніколи не відносяться на залишки готової продукції складі та залишки незавершеного виробництва;
• отже, їх треба збирати на призначених для цих цілей рахунках (у Росії це рахунки 26 «Загальногосподарські витрати» та 44 «Витрати на продаж»), а наприкінці кожного місяця повністю списувати всю суму зібраних протягом місяця витрат з кредиту цих рахунків у дебет рахунки 90 «Продаж».

Зазначимо, що такий варіант допускається чинним російським законодавством (зокрема, ПБО 10/99 «Витрати організації» та Інструкцією із застосування Плану рахунків). Отже, кожен керівник і бухгалтер може впровадити цю методику в практику роботи своєї організації.

Проте в Росії на відміну від МСФЗ та бухгалтерських вимог багатьох зарубіжних країн це не є єдиним дозволеним варіантом.

Так, рахунок 44 «Витрати продаж» у російській практиці може закриватися в повному обсязі «місяць на місяць», залежно від облікової політики організації у цьому рахунку може формуватися перехідне дебетове сальдо - наприклад, у частині витрат упаковку і транспортування відвантаженої продукції, якщо вона ще не перейшла у власність покупця, або у частині транспортних витрат у торгових організаціях (якщо частина товару залишилася непроданою станом на кінець місяця).

А рахунок 26 «Загальногосподарські витрати» у нас допускається закривати не на рахунок 90 «Продажі», а на рахунок 20 «Основне виробництво» (а також 23 «Допоміжні виробництва» та 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства», якщо їх продукція, роботи та послуги реалізуються набік). Саме такий варіант застосовувався до початку дев'яностих років, і він не був скасований або повністю витіснений новим варіантом із використанням рахунку 90 «Продажі».

Логіка такого застосування 26-го рахунку, що передбачає включення загальногосподарських витрат у собівартість конкретних видів виробленої продукції, робіт, послуг (у тому числі і з метою оцінки залишків нереалізованої продукції), заснована на традиційному підході, згідно з яким у вітчизняній практиці до виробничих витрат та сьогодні крім матеріальних витрат, витрат на оплату праці та загальновиробничих витрат багато хто відносить також і загальногосподарські витрати (і відповідно, до позавиробничих відносять витрати на продаж продукції, а також на утримання об'єктів соціальної сфери).

При такому підході змінюється і зміст, що вкладається в поняття «виробнича собівартість»:

• західний бухгалтер чи менеджер розглядає цей вид собівартості як суму «витрат на продукт», і в його поданні у виробничу собівартість не можуть бути включені управлінські витрати;
• у вітчизняній практиці і по сьогодні нерідко виділяють не два (виробнича і повна), а три види собівартості - цехова, виробнича і повна, при цьому:
• цехової собівартістю вважають саме суму «витрат на продукт» (тобто у нас цехової собівартістю називають те, що західні фахівці називають виробничою собівартістю);
• під виробничої собівартістю в Росії нерідко розуміють суму цехової собівартості та загальногосподарських витрат, тобто крім «витрат на продукт» (прямих та загальновиробничих витрат) до неї включають і управлінські витрати, які західні фахівці однозначно класифікують як «витрати періоду», що підлягають обліку тільки в повної собівартості та ніколи не включаються до виробничої собівартості;
• поняття повної собівартості реалізованої продукції концептуально в обох системах збігається, хоча її величина за інших рівних умов може і не збігатися (якщо є залишки непроданої продукції, адже тоді у російського бухгалтера частина управлінських витрат може «осісти» у балансі вартості залишків готової продукції, а у західного бухгалтера вся сума управлінських витрат буде місяць на місяць ставитись на зменшення прибутку).

Сукупні та питомі витрати

Насамперед зазначимо, що витрати бувають сукупні і питомі - залежно від цього, який обсяг вони обчислені (на всю сукупність продукції, всю партію продукції чи одиницю продукції).

Сукупні витрати - витрати, обчислені весь випускати продукцію підприємства чи окрему партію продукції. Іншими словами, це сумарні, загальні витрати на певну кількість продукції одного виду або навіть певний обсяг продукції різного асортименту.

Питомі витрати – це витрати, обчислені на одиницю продукції.

Відповідно, і собівартість може бути обчислена на одиницю продукції або на всю партію, а можна говорити і про узагальнюючий показник собівартості за всіма видами продукції, робіт, послуг за певний період.

Залежно від того, яке саме управлінське завдання має бути вирішене, в одних випадках важливо знати величину сукупних витрат, а в інших – мати докладну інформацію про питомі витрати (наприклад, при прийнятті рішень у галузі ціноутворення та асортиментної політики).

Змінні та постійні витрати

Залежно від цього, як витрати реагують зміну ділової активності організації - збільшення чи зменшення обсягів виробництва, - їх можна умовно розділити на змінні і постійні.

Змінні витрати зростають або зменшуються пропорційно до зміни обсягу виробництва, тобто залежать від ділової активності організації. Їх, у свою чергу, можна поділити на:

• виробничі змінні витрати: прямі матеріали, пряма праця, а також частина загальновиробничих витрат, таких як допоміжні матеріали;
• невиробничі змінні витрати (витрати на упаковку та транспортування готової продукції, комісійну винагороду посередникам за продаж товару тощо).

Постійні витрати у сумі не залежить від обсягу виробництва та залишаються незмінними протягом звітного періоду. Прикладами постійних витрат є орендна плата, амортизація основних засобів, видатки рекламу, охорону тощо.

Сенс у тому, що загальна сума постійних витрат зазвичай не залежить від того, скільки саме і якої продукції випустить компанія цього місяця. Наприклад, якщо компанія орендувала приміщення під виробничий цех або торгову точку, їй доведеться щомісяця вносити обумовлену орендну плату, навіть якщо в одному з місяців нічого не буде вироблено або продано, але, з іншого боку, якщо в цьому приміщенні працюватимуть цілодобово, а не по вісім годин на день, орендна плата від цього не стане. Аналогічно, коли дають рекламу, - безумовно, мета в тому, щоб продавати більше продукції, але сума витрат на рекламу (наприклад, вартість послуг рекламної агенції, вартість розміщення реклами на телебаченні або в газеті тощо) безпосередньо від кількості проданої в поточному місяці продукції не залежатиме.

А ось змінні витрати чітко реагують на зміну обсягів виробництва та продажу. Не виробили продукцію – не довелося закуповувати матеріали, платити зарплату робітникам тощо. Не продав посередник товари - не треба платити йому комісійну винагороду (якщо вона встановлена ​​залежно від кількості проданих товарів, як це зазвичай і робиться). І навпаки, якщо обсяги виробництва збільшуються, треба закуповувати більше сировини, залучати більше працівників тощо.

Звичайно, на практиці, особливо в довгостроковому періоді, всі витрати мають тенденцію до підвищення (наприклад, може підвищитися орендна плата, збільшити суму амортизації внаслідок придбання додаткових основних засобів тощо). Тому іноді витрати називають умовно-змінними та умовно-постійними. Але зростання постійних витрат, як правило, відбувається стрибкоподібно (ступінчасто), тобто після підвищення суми витрат вони деякий час залишаються на досягнутому рівні, - і причиною їх зростання є підвищення цін, тарифів і т.д., або зміна обсягів виробництва і продажів понад "релевантного рівня", що призводить до збільшення або зменшення виробничих площ та обладнання.

Нормативні та фактичні витрати

З точки зору оперативності обліку та контролю витрат розрізняють нормативні та фактичні витрати.

Фактичні витрати, як випливає з їхньої назви, - це витрати, фактично понесені підприємством при виготовленні продукції (робіт, послуг), відображені у первинних облікових документах та на бухгалтерських рахунках. Саме їх і враховують бухгалтери, і, виходячи з них, формується собівартість продукції. А потім їх аналізують, порівнюють із плановими показниками чи показниками попередніх періодів та роблять висновки.

Нормативні витрати – це зумовлені реалістичні витрати на одиницю готової продукції. Іншими словами, це витрати (найчастіше - на одиницю продукції), обчислені виходячи з певних норм та нормативів.

Альтернативні (поставлені) витрати

На відміну від бухгалтерського фінансового обліку, який оперує тільки фактами, що відбулися, і реально понесеними витратами, в управлінському обліку велике значення надається альтернативним варіантам, адже, приймаючи одне управлінське рішення, менеджер автоматично відмовляється від інших варіантів розвитку подій, а тому крім реальних доходів і витрат, які будуть отримані та здійснені в ході реалізації прийнятого рішення, неминуче виникають і альтернативні (поставлені) витрати, у тому числі і в особі втраченої вигоди через те, що прийняте рішеннявиключило можливість альтернативного використання ресурсів.

Концепція альтернативних витрат дозволяє спростити процедуру прийняття рішень у деяких ситуаціях.

Розглянемо невеликий приклад. У пекарню звернувся новий потенційний клієнт - директор ресторану, що нещодавно відкрився поблизу. Він хотів би, щоб пекарня щодня постачала до його ресторану булочки, які потрібно випікати за певною рецептурою. Безумовно, його цікавить ціна – скільки б пекарня хотіла отримувати за виконання такого замовлення.

Припустимо, що зараз пекарня і так працює на межі своїх потужностей і не може просто випікати булочки для ресторану плюсом до тієї продукції, яку вже випускає та реалізує нинішнім клієнтам, щоб розпочати співпрацю з цим рестораном, доведеться скоротити виробництво якихось із нинішніх. видів продукції і, відповідно, зменшити постачання нинішнім клієнтам або обсяги роздрібного продажу.

Застосовуючи концепцію альтернативних витрат, можна скористатися елегантним і простим способомвирішення цієї проблеми:

• звичайно ж, ціна повинна покривати реальні витрати пекарні – отже, потрібно підрахувати виробничу собівартість булочок, які хотів би отримувати директор ресторану; крім того, безумовно, мета пекарні отримувати якнайбільше прибутку, але це не означає, що можна закласти будь-який рівень рентабельності і запросити будь-яку ціну, хоча якусь суму прибутку потрібно закласти в ту ціну, яка в результаті буде призначена;
• оскільки для того, щоб виконати замовлення ресторану, доведеться скоротити поточне виробництво інших видів продукції, наявні альтернативні (поставлені) витрати - даному випадкуце та сума прибутку, який пекарня втратить, якщо приймете це замовлення і скоротить постачання та продаж колишньої продукції, тобто це той «втрачений» прибуток, який пекарня продовжувала б отримувати, якби відмовилася від співпраці з директором ресторану та працювала за колишньою програмою;
• отже, щоб встановити ціну на булочки для ресторану, потрібно скласти суму витрат за виробництво цих булочок (їх прогнозовану собівартість) і «упущений» прибуток від продажу тієї продукції, виробництво якої скорочено у зв'язку з прийняттям замовлення від ресторану.

Проілюструємо у цифрах. Припустимо, ресторан хоче отримувати по 1000 булочок. Щоб мати можливість їх випікати, доведеться зменшити обсяги виробництва та продажу французьких багетів на 400 одиниць. Припустимо, що виробнича собівартість багету становить 10 крб., а вартість його продажу - 19 крб. Відповідно до калькуляції виходячи з рецептури виготовлення булочок, їх виробнича собівартість повинна становити 4 руб.

Робимо такі розрахунки:

1. прибуток від продажу одного багету становить: 19 – 10 = 9 руб.;
2. альтернативні витрати - прибуток, який міг би бути отриманий від продажу 400 багетів, якби замовлення ресторану було відхилено, - становлять 9 руб. х 400 шт. = 3600 руб.;
3. мінімальний рівень ціни на булочки, при якому взагалі має сенс говорити про можливість прийняття цього замовлення (заміни частини багетів на булочки), складається із суми собівартості булочок і цього прибутку, що упускається від багетів, тобто за партію в кількості 1000 булочок ресторан повинен платити як мінімум : 4 руб. х 1000 шт. + 3600 руб. = 7600 руб.;
4. мінімальна ціна однієї булочки має бути не нижчою: 7600 руб. /1000 шт. = 7,60 руб.

Це щонайменше. Якщо директор ресторану не готовий платити таку суму (наприклад, у сусідній пекарні йому запропонують вигідніші умови), краще відмовитися від співпраці та продовжити виробляти ту продукцію, яку ви вже виробляєте зараз. Адже якщо погодитись на нижчу ціну, вийде, що в результаті пекарня отримуватиме менше прибутку, ніж отримувала раніше.

Плюс до всього треба врахувати інші чинники. Наприклад, зважити, чи є сенс псувати чи рвати стосунки зі своїми нинішніми клієнтами, адже скорочення виробництва багетів на 400 шт. означає, що хтось із тих, кому пекарня їх продавала раніше, тепер ці багети не отримає! А тому встановлювати ціну на булочки рівно в розмірі 7,60 руб., По суті, не має сенсу - ця ціна лише заповнює той же прибуток, який ви вже отримуєте за нинішньої виробничої програми, але заради цього не варто жертвувати відносинами з клієнтами, що вже склалися..

Безповоротні витрати

Наступний важливий вид витрат, які обов'язково потрібно враховувати управлінцю та бухгалтеру, який готує інформацію для прийняття управлінських рішень, – це безповоротні витрати. З їхньої назви видно, що тут маються на увазі витрати, які вже були понесені в минулому (в результаті виконання одного чи кількох ранніх управлінських рішень) і які тепер уже неможливо повернути чи компенсувати. З ними можна лише змиритися.

Надзвичайно важливо навчитися виявляти подібні безповоротні витрати і нещадно «відсікати» інформацію про них при прийнятті рішень. Такий підхід також може спростити процедуру аналізу альтернатив і зробити розрахунки більш короткими та елегантними.

Релевантні та нерелевантні витрати

Концепції альтернативних (поставлених) та безповоротних витрат, а також особливості поведінки різних видів витрат призводять нас до необхідності розмежування релевантних та нерелевантних витрат та введення поняття релевантності інформації, яка використовується для обґрунтування прийнятих рішень.

Релевантною вважається інформація, що відрізняє одну альтернативу від іншої і, отже, підлягає аналізу та обліку під час прийняття рішень. Відповідно, релевантні витрати - це витрати, величина яких зміниться в залежності від того, яка з альтернатив буде обрана в результаті прийняття рішення.

Іншими словами, якщо будь-які доходи, витрати або інші показники залишаються незмінними за будь-якого з можливих рішень, вони нерелевантні і не повинні братися до уваги при розгляді такого рішення.

Безумовно, значну частину нерелевантних витрат становлять вже розглянуті нами безповоротні витрати, тобто витрати, які були здійснені в минулому і які жодне рішення не може змінити (як, наприклад, витрати на геолого-розвідувальні роботи у разі, якщо корисні копалини так і не були виявлені чи розробка родовища є неперспективною).

Також часто нерелевантними є постійні витрати - але тут, звичайно, все залежить від сутності проблеми та прийнятого рішення. Наприклад, якщо стоїть питання про те, що вигідніше пошити до зимового сезону - шкіряні курткиабо шкіряні пальта, - інформація про суму амортизації обладнання, орендну плату за виробничі приміщення або вартість електроенергії, що споживається для освітлення цеху та забезпечення роботи швейних машин, не має жодного значення, адже ці суми будуть однаковими незалежно від того, що ж у результаті вирішили пошити. А от якщо вирішується глобальніше питання про те, чи не варто припинити займатися пошиттям одягу і переключитися на торгівлю тканинами, нитками та фурнітурою, інформація про постійні витрати може стати релевантною - якщо, наприклад, у результаті може бути прийнято рішення розірвати договір оренди виробничого приміщення та продати швейні машини.

Концепція релевантності є, мабуть, найважливішим, основним принципом підготовки інформації для аналізу та прийняття управлінських рішень.

Контрольовані та неконтрольовані витрати

Та й насамкінець ще одна важлива класифікація, пов'язана з реалізацією такої функції менеджменту (управління), як контроль.

Для того щоб ефективно контролювати діяльність усіх підрозділів і керівників усіх рівнів, а також щоб забезпечити систему мотивації управлінського персоналу, що нормально функціонує, останнім часом все ширше використовується принцип управління по центрах відповідальності, тобто шляхом співвіднесення витрат і доходів з діями осіб, відповідальних за їх здійснення.

Погодьтеся, безглуздо позбавляти всіх працівників премії за те, що прибуток організації виявився нижчим, ніж було заплановано. Адже причин може бути багато, і навіть може виявитися, що більшість працівників працювали на зношування, а причиною проблеми є неправильне рішення, прийняте лише одним менеджером. Крім того, фактично жоден співробітник організації, як правило, не може контролювати всі процеси, що відбуваються в ній. А тому просто безглуздо, наприклад, покарати карбованцем начальника відділу продажів за те, що він не виконав план із продажу, якщо причина ситуації полягає в тому, що начальник виробничого цеху допустив порушення технології і в результаті була вироблена неякісна продукція, а відділ ВТК цього не помітив, і клієнти залишилися незадоволені та вирішили припинити купувати вашу продукцію, пред'явили претензії, зажадали замінити товар тощо. З іншого боку, навряд чи начальник виробничого підрозділу буде мотивовано працювати ефективно, якщо його покарають за низьку якість продукції, якщо головною причиною ситуації стала погана якість вихідної сировини та матеріалів, придбаних на стороні, контроль за якістю яких мав здійснювати постачальницький підрозділ компанії.

Про концепцію управління з центрів відповідальності та особливості організації планування, внутрішньофірмової звітності та контроль з урахуванням цієї системи ми також ще говоритимемо докладніше у майбутніх публікаціях. А поки що зазначимо, що з позицій контролю витрати можна розділити на два види:

1. регульовані (контрольовані) витрати - це витрати, які схильні до впливу менеджера центру відповідальності (підрозділу), тобто знаходяться в межах його компетенції та повноважень (наприклад, перевитрата матеріалів у зв'язку з порушенням трудової дисципліни або технології виробництва є регульованою витратою для начальника цеху);
2. нерегульовані (неконтрольовані) витрати - це витрати, на які менеджер центру відповідальності (підрозділу) впливати не може (наприклад, перевитрата матеріалів через їх низьку якість є регульованим не для начальника цеху, а для начальника відділу постачання).

Практичне застосування даної класифікації витрат дозволяє підвищити мотивацію праці управлінського персоналу, оскільки заохочення та покарання у своїй методі безпосередньо залежить від реальних результатів своєї діяльності.

Список літератури:

1. Безруких П.С. Облік та калькулювання собівартості продукції. - М: Фінанси, 1974
2. Баришев С.Б. Діагностика методики управлінського обліку. // Бухгалтерський облік. – 2007, № 14
3. Бєляєва Н.А. Методи формування витрат на виробництво // «Бухгалтерія у питаннях та відповідях», 2006 №1
4. Вахрушіна М.А. Бухгалтерський управлінський облік: підручник для вузів. 2-ге вид., дод. та пров. - М: Омега-Л, 2003
5. Горєлік О.М., Парамонова Л.А., Низамова Е.Ш. Управлінський облік та аналіз: навчальний посібник. М: КНОРУС, 2007
6. Горєлова М.Ю. УПРАВЛІНСЬКИЙ облік. Методи калькулювання собівартості. – М.: Видавничо-консультаційна компанія «Статус-Кво 97», 2006
7. Друрі К. Введення в управлінський та виробничий облік / Пер. з англ. М.: Аудит, ЮНІТІ, 2008
8. Керімов В.Е. Бухгалтерський облік: Підручник. - М-М.: Ексмо, 2006
9. Платонова Н. Витрати та їх класифікація // «Фінансова газета», 2005 №35

У виробництво в необхідному асортименті, кількості та належної якості великою мірою залежать рівномірний, ритмічний випуск готової продукції, її якість та ефективність діяльності колективу підприємства. Тому основним завданням підприємств з організації та управління матеріально-технічним постачанням є своєчасне, безперебійне та комплектне постачання виробництва всіма необхідними матеріальними ресурсами для здійснення виробничого процесу у точній відповідності до затверджених планових завдань. При цьому сам процес постачання повинен здійснюватися за мінімальних транспортно-складських витрат і найкращого використання матеріальних ресурсів у виробництві. Останнє для матеріаломісткої хімічної промисловості, в якій витрати на сировину і матеріали становлять-в середньому 56-70% у собівартості продукції, має особливо велике значення.

Залежно від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних відносяться витрати, загальний абсолютний розмір яких на весь випуск змінюється прямо пропорційно до зміни обсягу продукції, але залишається незмінним по відношенню до одиниці продукції або ж незначно змінюється при зміні обсягу виробництва, але не в прямій пропорції, тобто зростання цих витрат відстає від збільшення обсягу виробництва чи випереджає його. Це витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію для технологічних цілей, заробітну плату основних виробничих робітників-відрядників.

Основними вважаються витрати, безпосередньо пов'язані із здійсненням технологічного процесу. Це витрати на сировину, реагенти, каталізатори, ініціатори, технологічне паливо, енергію всіх видів, заробітну плату виробничого персоналу, зміст технологічних установок, включаючи амортизаційні відрахування.

Прямими вважаються витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на се собівартість. Це витрати на сировину, матеріали, заробітну плату основного виробничого персоналу та ін.

Елементні витрати складаються з одного елемента витрат - на сировину, заробітну плату основного виробничого персоналу тощо. Угруповання з економічних елементів дозволяє визначити загальну потребу підприємства в матеріальних ресурсах у вартісному вираженні, загальну суму амортизаційних відрахувань, витрати на оплату праці та інші .

Умовно-змінними називаються витрати, що змінюються пропорційно до зростання обсягу виробництва. Це витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію.

Наприклад, на підприємстві вироблено продукції на 320 млн. руб., Витрати на сировину склали 250 млн. руб., Енергію всіх видів-10 млн. руб., Амортизаційні відрахування - 24 млн. руб., Допоміжні матеріали - 1 млн. руб. Звідси вартість чистої продукції дорівнює 320-250-10-24 - - 1 = 35 млн. руб.

Під час підготовки нафти на электрообессоливающих установках витрати на сировину становлять понад 98,5%. У процесах первинної переробки нафти ці витрати в собівартості виробництва цільової продукції дещо нижчі, але все ж таки займають досить високу питому вагу - 83,3%. У вторинних процесах, що забезпечують збільшення виходу цільової продукції та підвищення її якості, питома вага сировини проти інших процесів помітно знижується. Водночас значно зростає питома вага реагентів, каталізаторів, енергетичних витрат.

До експлуатаційних відносяться витрати на сировину, енергію, реагенти, заробітну плату та ін. Сюди ж входять і витрати на переналагодження обладнання, перепланування цехів, якщо вони не передбачені кошторисом капітальних вкладень.

Під час підготовки нафти на електрознесолюючих установках вартість сировини становить 98,5%. У процесі первинної переробки нафти витрати на сировину в собівартості виробництва цільової продукції дещо нижчі, але все ж таки їх питома вага досить висока (94,2%), у вторинних процесах питома вага вартості сировини знижується. Водночас значно зростає питома вага вартості реагентів, каталізаторів та енергетичних витрат.

З наведених даних видно, що здебільшого статей калькуляції витрати знизилися. Найбільш істотно зменшилися витрати на сировину та матеріали (у тому числі на каталізатори та реагенти), покупні вироби та напівфабрикати, паливо та енергію на технологічні потреби, амортизацію.

У вартість обробки включаються всі витрати, крім витрат на сировину, основні та допоміжні матеріали. Таким чином визначається внесок цього підприємства у виробництво продукції. Порівнянням фактичних витрат за вартістю обробки з плановими можна оцінити рівень ефективності даного підприємства, а порівнянням з вартістю обробки на родинних підприємствах - виявити працююче краще.

До умовно-змінних у більшості випадків належать витрати на сировину, основні матеріали, витрати на підвезення сировини та відвезення готової продукції з цехів, заробітну плату відрядників тощо до умовно-постійних - на амортизацію, утримання обладнання, освітлення, заробітну плату адміністративно -Управлінського персоналу (без премій), опалення, охорону тощо.

Розрізняють умовно-змінні та умовно-постійні витрати. До умовно-змінних (пропорційних) відносяться витрати, абсолютна величина яких змінюється в залежності від обсягу виробництва. Сюди входять витрати на сировину та матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, основна заробітна плата виробничих робітників та ін. У той же час їх величина на одиницю продукції не змінюється, якщо не змінюються норми витрат матеріалів та норми праці.

Використання сировини. У поліпшенні техніко-економічних показників виробництва дуже важливим є скорочення витрат на сировину.

До пропорційним відносяться витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва, тобто залишаються незмінними на одиницю продукції, наприклад витрати на сировину та реагенти.

Зс - витрати на сировину за вирахуванням втрат та відходів

Коефіцієнти при невідомих зі знаком плюс означають оптові ціни підприємства, зі знаком мінус - змінні витрати на виробництво одиниці цільової продукції на кожній установці. Як критерій оптимальності використовується максимум прибутку плюс постійні витрати. Витрати сировину для виключення повторного рахунки враховуються лише з вході моделі, тобто. на установках первинної переробки. Якщо готовий продукт вводиться якась добавка (етилова рідина, присадка тощо.), її вартість виключається з ціни.

Прямими вважають витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені до її собівартості. У видобутку нафти глибинно-насосним способом таких витрат відноситься вартість електроенергії та інших видів енергії, що витрачаються двигунами приводів верстатів-качалок або свердловинних насосів. Прямими є зі збирання і транспорту газу і перекачування і зберігання нафти (перші безпосередньо ставляться собівартість нафтового газу, другі - собівартість нафти). Прямими витратами буріння є нормовані витрати матеріалів і запасних частин, що витрачаються при бурінні свердловин (прокат турбобурів, витрата цементу, труби тощо). У нафтопереробці – це витрати на сировину, матеріали, заробітну

На деяких технологічних установках виробляються два або більше видів продукції, але для кожного використовують власну сировину. Так, установку селективного очищення можна застосовувати для переробки дистилятного. то залишкової сировини. У цьому випадку витрати (за винятком сировини та реагентів) розподіляються між продуктами пропорційно часу роботи установки (у годинах) на тому чи іншому виді сировини. Витрати на сировину та реагенти відносять безпосередньо на продукт, для якого вони призначені. На бітумній установці, де з однієї сировини виробляються бітуми різних марок, витрати на сировину розподіляються між цими бітумами пропорційно їх масі, інші витрати - пропорційно до часу роботи установки (у годинах) з виробництва кожного виду бітуму.

Якщо ж підприємство випускає кілька видів продукції чи робить кілька видів роботи, то всі витрати однаково ставляться на продукцію. Частина витрат, такі як витрати на сировину, матеріали,

Змінними (пропорційними) витратами називаються такі, що знаходяться у прямій (пропорційній) залежності від обсягу продукції, що виробляється. Постійними називаються витрати, незалежні від зміни обсягу виробництва. Не слід, проте, розуміти розподіл витрат за змінні і постійні у буквальному значенні слова. Усі чи майже всі витрати залежить від обсягу виробництва, але ступінь цієї залежності різна. Тому правильніше було б їх називати умовно-змінними та умовно-постійними. До умовно-змінних витрат відносять витрати на сировину, матеріали, заробітну плату виробничих робітників (паливо, електроенергію, пару, воду для енергетичних та технологічних цілей та ін. До умовно-постійних витрат - витрати на амортизацію основних виробничих фондів, енергію для опалення та освітлення , адміністративно-управлінські витрати та ін.

П'ята група включає галузі із змішаним виробництвом. У структурі витрат цих галузей значна частка припадає на сировину, матеріали та заробітну плату. До них відносяться машинобудування, чорна металургія та ін. Так питома вага витрат на сировину та матеріали таких галузей становить понад 65%, а заробітна плата з відрахуваннями – понад 15%.

Вихідними даними для складання кошторису витрат служать, по-перше, розрахунок витрат на сировину, матеріали, паливо та енергію по всьому основному виробництву (по основним цехам); по-друге, розрахунок фонду основної та додаткової заробітної плати виробничих робітників та відрахувань на