Біблія короткий зміст за розділами. Старий та Новий Завіт. Короткий виклад із ілюстраціями. Відвідування Дівою Марією праведної Єлизавети

Біблія(від грец. βιβλία – книги) або Святе Письмо– збори Книг (Старого і Нового Завітів), складених за Святим Духом (тобто Бога) через вибраних, освячених від Бога людей: пророків і апостолів. Зібрання та зведення в єдиний книг здійснено Церквою і для Церкви.

Слово «Біблія» в самих священних книгах не зустрічається, і вперше було використано стосовно зборів священних книг на сході в IV столітті св. та .

Православні християни, говорячи про Біблію, часто вживають термін «Писання» (пишається обов'язково з великої літери) або «Священне Писання» (маючи на увазі, що воно є частиною Священного Передання Церкви, яке розуміється в широкому розумінні).

Склад Біблії

Біблія (Священне Писання) = Старий Завіт + Новий Завіт.
Див.

Новий Завіт = Євангеліє (за Матвієм, Марком, Лукою та Іваном) + Послання св. Апостолів + Апокаліпсис.
Див.

Книги Старого та Нового Завіту умовно можна поділити на законопозитивні, історичні, навчальні та пророчі.
схеми: і .

Головна тема Біблії

Біблія – книга релігійна. Головною темоюБіблія є спасіння людства Месією, що втілився Сином Божим Ісусом Христом. У Старому Завіті йдеться про спасіння у вигляді прообразів і пророцтв про Месію та про Царство Боже. У Новому Завіті викладається саме здійснення нашого спасіння через втілення, життя і вчення Боголюдини, змальоване Його хресною смертю і воскресінням.

Богонатхнення Біблії

Все Писання богонатхненне і корисне для навчання, для викриття, для виправлення, для настанови в праведності.()

Біблію писали понад 40 людей, які жили в різних країнах: Вавилоні, Римі, Греції, Єрусалимі… Автори Біблії належали до різних соціальних верств (від пастуха Амоса до царів Давида та Соломона), мали різний освітній рівень (ап. Іоанн був простим рибалкою, ап. Павло закінчив Єрусалимську рабинську академію).

Єдність Біблії спостерігається в її цілісності від першої сторінки до останньої. У своєму різноманітті одні тексти підтверджуються, пояснюються та доповнюються іншими. У всіх 77 книгах Біблії існує якась нештучна, внутрішня узгодженість. Цьому є лише одне пояснення. Писалася ця Книга з навіювання Святого Духа обраними Ним людьми. Дух Святий не надиктовував Істину з Небес, а брав участь з автором у творчому процесі створення Священної книги, тому ми можемо помітити індивідуальні психологічні та літературні особливості її авторів.

Св. Писання - не виключно Божественний продукт, але продукт Боголюдського співтворчості. Писання було складено внаслідок спільної діяльності Бога та людей. При цьому людина не була пасивною зброєю, знеособленим інструментом Бога, але була Його співробітником, співучасником Його благої дії. Це положення розкривається в догматичному вченні Церкви про Писання.

Правильне розуміння та тлумачення Біблії

Жодного пророцтва в Писанні не можна дозволити самому собі. Бо ніколи пророцтво не вимовлялося з волі людської, але прорікали його святі Божі люди, будучи спонукані Духом Святим. ()

Вірячи в богонатхнення книг Біблії, важливо при цьому пам'ятати те, що Біблія є книга . За Божим планом люди покликані рятуватися не поодинці, а в суспільстві, яким керує і в якому живе Господь. Це суспільство називається Церквою. не тільки зберегла букву слова Божого, але й має правильне розуміння його. Це пов'язано з тим, що , який говорив через пророків і апостолів, продовжує жити в Церкві та керувати нею. Тому Церква дає нам правильне керівництво, як користуватися її письмовим багатством: що в ньому важливіше і актуальніше, а що має лише історичне значення і не застосовується у новозавітний час.

Звернемо увагу, навіть апостоли, які тривалий час йшли за Христом і слухали Його настанови, не змогли самі, без Його допомоги, христоцентрично зрозуміти Святе Письмо ().

Час написання

Біблійні книги написані в різний час протягом близько 1,5 тисячі років – до Різдва і після Його Народження. Перші називаються книгами Старого Завіту, а другі – книгами Нового Завіту.

Біблія складається із 77 книг; 50 міститься у Старому Завіті та 27 – у Новому.
11 (Товита, Юдифі, Премудрості Соломона, Премудрості Ісуса сина Сирахова, Послання Єремії, Варуха, 2 і 3 книги Ездри, 1, 2 і 3 Маккавейські книги) не є богонатхненними і не входять у канон Святого Письма Старого.

Мова написання Біблії

Книги Старого Завіту були написані давньоєврейською мовою (за винятком деяких частин книг Данила і Ездри, написаних арамейською мовою), Новий Завіт – олександрійським діалектом давньогрецької мови – койне.

Спочатку біблійні книгибули написані на пергаменті або на папірусі загостреною тростинною паличкою та чорнилом. Сувій мав вигляд довгої стрічки і накручувався на держак.
Текст у стародавніх свитках був написаний великими великими літерами. Кожна буква писалася окремо, але слова одне одного не відокремлювалися. Цілий рядок був, як одне слово. Сам читець мав ділити рядок на слова. Не було також у стародавніх рукописах жодних розділових знаків, ні придихань, ні наголосів. А в давньоєврейській мові також не писалися голосні літери, але лише приголосні.

Біблійний канон

Обидва Завіти були вперше зведені в канонічну форму на помісних соборах у IV столітті: Іппонський Собор 393р. та Карфагенському Соборі 397 р.

Історія поділу Біблії на розділи та вірші

Розподіл слів у Біблії ввів у 5-му столітті диякон Олександрійської церкви Євлалій. Сучасний поділ на глави веде свій початок від кардинала Стефана Лангтона, який розділив латинський переклад Біблії, Вульгату,в 1205 р. А в 1551 році жіночий друкар Роберт Стефан ввів сучасний поділ глав на вірші.

Класифікація книг Біблії

Біблійні книги Старого та Нового Завітів умовно поділяються на Законодавчі, Історичні, Учбові та Пророчі. Наприклад, у Новому Завіті Законодавчими є Євангелія, Історичної – Діяння Апостолів, Учительськими – послання свв. Апостолів та Пророчою книгою – Одкровення св. Іоанна Богослова.

Переклади Біблії

Грецький переклад сімдесяти тлумачів – – був розпочатий за волею єгипетського царя Птоломея Філадельфа у 271 році до Різдва Христового. православна церкваз апостольського часу користується священними книгами з перекладу 70-ти.

Латинський переклад Вульгата— був оприлюднений 384 року блаженним Ієронімом. З 382 р. блаженний перекладав Біблію з грецької на латинську; на початку роботи він користувався грецькою Септуагіптою, але невдовзі перейшов використання безпосередньо єврейського тексту. Цей переклад став відомий як Вульгата. Editio Vulgata (vulgatusозначає "широко поширений, загальновідомий"). Тридентський собор у 1546 р. затвердив переклад св. Ієроніма, і він увійшов у загальне вживання у країнах.

Слов'янський переклад Бібліїзроблено за текстом Септуагінти святими Солунськими братами Кирилом і Мефодієм, у середині 9-го століття за Р. Х., під час їх апостольських праць у слов'янських землях.

Остромирове Євангеліє– перша слов'янська рукописна книга, що повністю збереглася (середина XI століття).

Геннадіївська Біблія –перша повна рукописна російська Біблія. Складено у 1499 році під керівництвом Новгородського архієп. Геннадія (на той час біблійні тексти були розрізнені і існували у різноманітних збірниках).

Острозька Біблія –перша повна друкована російська Біблія. Її видав 1580 р. за наказом князя Конс. Острозького, першодрукар Іван Федоров в Острозі (вотчині князя). Цією Біблією досі користуються старообрядці.

Єлисаветинська Біблія –церковнослов'янський переклад, що використовується в богослужбовій практиці церкви. Наприкінці 1712 р. Петро I видав указ про підготовку до видання виправленої Біблії, проте закінчена ця робота була вже за Єлизавети в 1751 р.

Синодальний переклад – перший повний російський текст Біблії. Здійснено з ініціативи Олександра І та під керівництвом свт. . Виходив частинами з 1817 по 1876, коли побачив світ повний російський текст Біблії.
Єлизаветинська Біблія повністю вийшла із Септуагінти. Синодальний переклад Старого Завіту зроблений з масоретського тексту, але з урахуванням Септуагінти (виділено в тексті в квадратних дужках).

Бог створив людину за своїм образом і подобою, відповідно, зробив її вільною у виборі. Через це, власне, і весь трабл - гасає з нами, як курка з яйцем)))
На першому етапі народ, що походить від Адама та Єви, забув Господа, втратив духовні цінності, захворів на мирські пороки, вклонився золотому тільцю (десь усміхається лукавий, брехун і батько брехні) і Господь подумував навіть у розпачі знищити світ, який він створив , але побачив праведного Ноя та його сімейство, після чого Сам (!) покаявся на рахунок своїх думок і на майбутнє дав як би зарок так не робити (звідси танцює Його прихід наприкінці світу, страшний суд, порятунок істинно віруючих через взяття їх із собою) у новий світ, книга Апокаліпсис).
Він бачився з Ноєм і наказав будувати йому ковчег, що Ной і робив багато років серед суспільства, що занурилося в пороках, яке насміхалося з нього, хоча б через те, що Ной будував свій ковчег навіть не маючи поряд річки:).
Потім Потоп, від синів Ноя пішов рід людський, який вкотре забув Бога, загруз у пороках, вклонився мамоні (десь тут усміхається лукавий, брехун і батько брехні), після чого Господь вирішив спертися на певний народ, який буде прикладом для всіх , божий народ.
Народ цей походить від сина Ноя Сіма, і об'єднує нині групу семітських народів (ізраїльтян та палестинців, наприклад). Цим народом виявилися євреї, він шле їм пророків, визволяє з полону в Єгипті, Мойсей їх водить по пустелі 40 років, протягом яких змінилося покоління рабів на вільних (тільки 2 з 600 (?) чоловіків, включаючи Мойсея, що побували в полоні, вийшли до гори Сінай). На ній Бог дав Мойсею перші закони (Старий Заповіт).
За такої допомоги виключно релігійний і морально чистий народ (за тими поняттями:)) розселяється і стає могутнім. Але потім усе повторилося: Бог забутий, втрачені духовні цінності, поклоніння золотому тільцю, мирські пороки і т.д., у зв'язку з чим до божого народу почалася низка пророків від Бога із застереженнями. До одних прислухалися і поверталися до істинної віри та цінностей, інших побивали камінням – коротше, ситуація нестабільна, яка врешті-решт остаточно перейшла до хронової – повне поклоніння золотому тільцю, лихварство, торгівля у храмах та інші вади.
Пророки на той час вже віщували прихід месії (Христа). Бачачи, що другий план не вдався, Бог сам приходить на землю у вигляді людини.
На цьому Старий заповіт закінчується.
Він починає пророкувати, умовляти, розганяє торговців із Храму, робить чудеса, не приховує про мету своєї місії, прямо каже, що буде розіп'ятий і воскресне на третій день. У результаті не був визнаний верхівкою жерців іудеїв як месію, на яку вони, до речі, дуже чекали - але не схожий був син тесля на месію, чекали на того ЦАРЯ, який звільнить від влади Риму і звеличить народ як у минулі століття) і за допомогою інтриг представлений як особа, що загрожує владі Цезаря (Ізраїлем вже правив Рим, що, до речі, було однією з автомобілів за зречення).
У результаті побитий, принижений, розіп'ятий, убитий. Незважаючи на всі зроблені застереження влади (завал грабниці валунами, опечатування, добова охорона) на третій день ВОІСТИНУ ВОСКРЕСІ! і на підтвердження з'являвся багатьом у багатьох місцях.
При масовій появі було близько 500 чол. З цього моменту починається Новий Завіт, нові заповіді, юдеї перестають бути обраним народом, а божим народом оголошуються всі істинно (не ортопраксія, а ортодоксія) віруючі (від цього йде те, що християни є єдиним божим народом без огляду на національність).
Починається масовий перехід іудеїв у християнство, послідовники стають апостолами і починають нести добру звістку. Тільки один із апостолів помер своєю смертю. Прихід у світ нових духовних цінностей позначив кінець Римської імперії того періоду, яка в період агонії 250-300 років душила християн неймовірним способом, але дух зломити не змогла.

Ми обмежимося вивченням змісту та деяких статистичних даних, які завжди доступні будь-кому. Книга складається з двох частин: Старого Завіту та Нового Завіту. Зміст у них, відповідно, теж різні. Давайте подивимося на них.

Старий Заповіт

(Знаком * відзначені книги неканонічні)

Новий Заповіт

Про книги канонічних та неканонічних

«Християнська Біблія складається з двох частин: Старого Завіту та Нового Завіту. Книги Старого Завіту писалися протягом понад тисячу років до Різдва Христового (РХ) давньоєврейською мовою, книги Нового Завіту написані грецькою мовою в I ст. за Р.Х.

У Старому Завіті є книги канонічні та неканонічні. Основна відмінність між ними в тому, що канонічні книги більш древні, написані в XV-V ст. до Р.Х., а книги неканонічні, тобто. не увійшли до канону, до зборів священних книг, написані пізніше, у IV-I ст. до Р.Х. Першим збирачем священних книг воєдино вважають Ездру (V ст. до Р.Х.). Російською мовою Біблія перекладена в серединіXIXстоліття... Російська православна Біблія, як і слов'янська, містить усі 39 канонічних та 11 неканонічних книг Старого Завіту».

* * *

Давайте подивимося, яку корисну для себе статистичну інформацію ми можемо отримати з наведеного вище. Насамперед, звичайно, вражає загальний обсяг Книги — 1372 сторінки. І це при тому, що вона надрукована друкарським способом, на тонкому папері, дуже дрібним шрифтом (Новий Завіт надрукований більшим шрифтом). Ймовірно до винаходи друкарства, важко доводилося переписувачам і проповідникам: одним доводилося роками переписувати одну книгу, іншим - носити непомірні тяжкості (адже папір був значно товстішим і важчим, та й літери побільше друкарських...). З іншого боку, Біблія багато століть донедавна відтворювалася лише латинською мовою, тому швидше за все тиражі були не настільки великі, і проповідники насправді користувалися конспективними виданнями.

Ходімо далі. Старий Завіт (ВЗ) займає в Книзі 1010 сторінок, а Новий Завіт (НЗ) — 360. У відсотковому відношенні це буде 74% і 26%. Крім цього, тексти Старого Завіту чомусь набрані дрібнішим шрифтом. А це означає, що обсяг текстів ВЗ не в 3 рази більший, ніж тексти НЗ, а в 4! Виходить що Головна книгахристиян майже на 80% , складається з текстів, написаних задовго до народження Ісуса Христа, до того ж,ці тексти були абсолютним керівництвом для життя людей, які врешті-решт призвели Ісуса до мученицької смерті на Голгофі. Гм-м.

Старий Завіт християнської Біблії повністю складається з фрагментів текстів сучасної єврейської, т.зв., масоретської Біблії, яка містить, зрозуміло, лише оригінальний Старий Завіт і складається, ні багато, ні мало з 39 книг (це тільки канонічні книги).

Завдяки такому «щасливому» збігу обставин, ми з Вами можемо виходити, паралельно з християнською Біблією, дізнатися досить багато і про єврейську Біблію, що складається з Тори (російською мовою) закон), Небіїм ( пророки) та Кетубім ( писання). Це дозволить нам багато дізнатися про історію ( з тору я), звичаях, цілях, життєвих інтересах, міграції іудеїв, описаних дві тисячі років тому і навіть значно раніше. Дуже добре! Розберемося заразом і з цим! Можливо, нам це знадобиться у житті.

Новини Партнерів

«Біблія» (βιβλία ) – слово грецьке, російською мовою (точно) перекладається словом «книжечки». Вона була названа так у 4 столітті святителем Іоанном Златоустом та святим Єпифанієм Кіпрським, тому що містить у собі багато священних книг. Свята Біблія – це зібрання книг, написаних через натхнення і одкровення Святого Духа через обраних Богом людей, які називають пророками і апостолами . Біблію називають Писанням. Біблія поділяється на два відділи – Старий Завіт та Новий Завіт.

За змістом книги Святого Письма Старого Завіту поділяються на чотири відділи:

- законопозитивними книгами Старого Завіту називаються книги, в яких полягають основні закони морального та релігійного життя старозавітного Ізраїлю, як у церковно-релігійному, так і цивільно-політичному відношенні. Такими є п'ять книг Мойсея: Буття, Вихід, Левіт, Числа та Повторення Закону.

- ІсторичніКниги Старого Завіту містять історію.

- Вчительськікниги містять у собі вчення старозавітної Церкви про предмети віри та моральності. Цих книг 7: книга Іова, Псалтир, Приповістей Соломонових, Екклезіаст, Пісня Пісень, Премудрості Соломона та Премудрості Ісуса сина Сирахова.

- Пророчікниги містять пророцтва про долі людства, особливо про Спасителя - Месію, Його Церкву та таємниця викуплення. Цих книг 19: книги чотирьох великих пророків - Ісаї, Єремії (з додатком - Плач Єремії, послання Єремії, книга пророка Варуха), Єзекіїля, Данила та книги 12-ти малих пророків: Осії, Йоїля, Амоса, Авдея, Іони, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії та Малахії.

За порівняльною важливістю до гідності свого змісту священні книги поділяються на канонічні та неканонічні , Слово "канон" - грецький переклад "прямота" і відповідає російському "правило".

Канонічнівказує на те, що вони, як написані за одкровенням від Св. Духа, містять у собі непорушну істину і тому у своєму змісті представляють незмінні правила віри та моральності.

Неканонічними ж книгами Святого Письма називаються книги, які, хоч написані благочестивими чоловіками, але не богонатхненними і тому не можуть служити у всьому своєму змісті незмінним правилом віри і моральності та визначеннями Церкви не внесені до списку священних богонатхненних книг.

У Старому Завіті канонічних книг за назвами існує 39 , але при канонічному численні, з поваги до традиції, що йде від старозавітної Церкви, деякі книги поєднуються з іншими канонічними книгами вважаються 22.

Ці книги такі:

1. Буття.

2. Вихід.

3. Левіт.

4. Числа.

5. Повторення закону.

6. Книга Ісуса Навина.

7. Книга Суддів та книга Рут.

8. Перша та Друга книга Царств.

9. Третя та Четверта книга Царств.

10. Перша та Друга книга Параліпоменон.

11 . Перша книга Ездри та книга Неемії.

12. Книга Естер.

13. Книга Іова.

14. Псалтир.

15. Книга Притч Соломонових.

16. Книга Екклезіаста.

17. Книга Пісня Пісень.

18. Книга пророка Ісаї.

19. Книга пророка Єремії з книгою Плач Єремії.

20. Книга Пророка Єзекіїля.

21. Книга пророка Даниїла.

22. Книга 12 малих пророків: Осії, Йоїля, Амоса, Авдія, Іони, Міхея, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії та Малахії.

Неканонічних книг Старого Завіту , прийнятих християнською Церквою і розміщених у повній православній Біблії, 11 .

1. Друга книга Ездри.

2. Книга Товіта.

3. Книга Юдиф.

4. Книга Премудрості Соломона.

5. Книга премудрості Ісуса сина Сірахова.

6. Послання Єремії.

7. Книга пророка Варуха.

8. Перша книга Маккавейська.

9. Друга книга Маккавейська.

10. Третя книга Маккавейська.

11 . Третя книга Ездри.

Новозавітних канонічних книг – 27 :

4 Євангелія,

Дії Святих Апостолів,

7 Соборних Послань,

14 Послань апостола Павла,

Апокаліпсис.

Неканонічних книг у Новому Завіті немає.

Біблія – це Книга книг. Чому так називають Писання? Як вийшло, що Біблія залишається одним із найбільш читаних звичайних і священних текстів на планеті? Чи справді Біблія — богонатхненний текст? Яке місце в Біблії відводиться Старому Завіту і чому християнам його читати?

Що таке Біблія?

Писанням, або Біблією, називається збори книг, написаних пророками і апостолами, як ми, з натхнення Духа Святого. Слово «Біблія» – грецьке, означає – «книги». Головною темою Святого Письма є спасіння людства Месією, що втілився Сином Господом Ісусом Христом. У Старому Завітійдеться про спасіння у вигляді прообразів і пророцтв про Месію та про Царство Боже. У Новому Завітівикладається саме здійснення нашого спасіння через втілення, життя і вчення Боголюдини, змальоване Його Хресною смертю і Воскресінням. За часом свого написання священні книги поділяються на старозавітні та новозавітні. З них перші містять те, що Господь відкрив людям через натхненних пророків до приходу Спасителя на землю, а друга - те, що відкрив і чому навчав на землі Сам Господь Спаситель і Його апостоли.

Про богонатхненність Святого Письма

Ми віримо в те, що пророки та апостоли писали не за своїм людським розумінням, а за натхненням від Бога. Він очищав їх, просвітлював їхній розум і відкривав недоступні природному пізнанню таємниці, зокрема й майбутнє. Тому їх Писання називаються богонатхненними. «Ніколи пророцтво не вимовлялося з волі людської, але прорікали його Божі люди, будучи рухомі Духом Святим» (2 Пет. 1:21), свідчить святий апостол Петро. І апостол Павло називає Писання богонатхненними: «Все Писання богонатхненне» (2 Тим. 3:16). Образ Божественного одкровення пророкам можна подати на прикладі Мойсея та Аарона. Косомовному Мойсеєві Бог дав у посередники його брата Аарона. На подив Мойсея, як він зможе сповіщати народові волю Божу, будучи недорікуватою, Господь сказав: «Ти» [Мойсей] «будеш йому» [Аарону] «говорити і вкладати слова (Мої) в уста його, а Я буду при устах твоїх і при устах його і навчатиму вас, що вам робити; і буде говорити він замість тебе до народу; тож він буде твоїми устами, а ти будеш йому замість Бога» (Вих. 4:15-16). Вірячи в натхнення книг Біблії, важливо при цьому пам'ятати те, що Біблія є Книга Церкви. За Божим планом, люди покликані рятуватися не поодинці, а в суспільстві, яким керує і в якому живе Господь. Це суспільство називається Церквою. Історично Церква поділяється на старозавітну, до якої належав єврейський народ, і новозаповітну, до якої належать православні християни. Новозавітна Церква успадкувала духовне багатство старозавітної – Слово Боже. Церква не тільки зберегла букву Слова Божого, але має правильне його розуміння. Це пов'язано з тим, що Святий Дух, який говорив через пророків і апостолів, продовжує жити в Церкві і керувати нею. Тому Церква дає нам правильне керівництво, як користуватися її письмовим багатством: що в ньому важливіше і актуальніше, а що має лише історичне значення і не застосовується у новозавітний час.

Короткі відомості про найважливіші переклади Писання

1. Грецька переклад сімдесяти тлумачів (Септуагінта). Найближчий до оригінального тексту Святого Письма Старого Завіту - олександрійський переклад, відомий під ім'ям грецького перекладу сімдесяти тлумачів. Він був розпочатий з волі єгипетського царя Птоломея Філадельфа в 271 до Р.Х. Бажаючи мати у своїй бібліотеці священні книги єврейського закону, цей допитливий государ наказав своєму бібліотекареві Димитрію перейматися придбанням цих книг і перекладом їх на загальновідому на той час і найпоширенішу грецьку мову. З кожного ізраїльського коліна було обрано по шість найздібніших людей і відправлено до Олександрії з точним екземпляром єврейської Біблії. Перекладачі були поміщені на острові Фарос, поблизу Олександрії, і закінчили переклад за нетривалий час. Православна Церква з апостольського часу користується священними книгами з перекладу сімдесяти.

2. Латинська переклад, Вульгата. До четвертого століття н. Але після того, як блаженний Ієронім, один з найвченіших отців Церкви IV століття, оприлюднив у 384 році свій переклад Святого Письма латинською мовою, зроблений ним по єврейському оригіналу, Західна Церква помалу почала залишати стародавній італійський переклад на користь перекладу Ієроніма. У XVI столітті Тридентським Собором переклад Ієроніма був введений у загальне вживання в Римо-Католицькій Церкві під ім'ям Вульгати, що буквально означає «загальновживаний переклад».

3. Слов'янський переклад Біблії зроблено за текстом сімдесяти тлумачів святими Солунськими братами Кирилом і Мефодієм в середині IX століття за Р.Х., під час їхньої апостольської праці в слов'янських землях. Коли моравський князь Ростислав, незадоволений німецькими місіонерами, попросив візантійського імператора Михайла прислати в Моравію здібних наставників віри Христової, імператор Михайло відправив на цю велику справу святих Кирила і Мефодія, які ґрунтовно знали слов'янську мову і ще в Греції почали перекладати цю мову.
Дорогою до слов'янських земель святі брати на якийсь час зупинилися в Болгарії, яка також була ними освічена, і тут вони чимало попрацювали над перекладом священних книг. Свій переклад вони продовжили у Моравії, куди вони прибули близько 863 року. Закінчено ж він був після смерті Кирила Мефодієм у Паннонії, під заступництвом благочестивого князя Коцела, до якого він пішов унаслідок міжусобиць у Моравії. З прийняттям християнства за святого князя Володимира (988 рік) на Русь перейшла і слов'янська Біблія, перекладена святими Кирилом і Мефодієм.

4. Російський переклад. Коли з часом слов'янська мова стала значно відрізнятися від російської, для багатьох читання Святого Письма стало важким. Внаслідок цього було здійснено переклад книг на сучасну російську мову. Спочатку за указом імператора Олександра I і з благословення Святішого Синоду було видано Новий Завіт у 1815 році коштом Російського біблійного товариства. З старозавітних книг було перекладено лише Псалтир - як найбільш уживана у православному богослужінні книга. Потім, вже за царювання Олександра II, після нового, більш точного видання Нового Завіту в 1860 році, з'явилося друковане видання законопозитивних книг Старого Завіту в російському перекладі в 1868 році. У наступному році Святіший Синод благословив видання історичних старозавітних книг, а в 1872 році - навчальних. Тим часом у духовних журналах стали часто друкуватись російські переклади окремих священних книг Старого Завіту. Отже, повне видання Біблії російською мовою з'явилося в 1877 році. Не всі підтримували появу російського перекладу, віддаючи перевагу церковнослов'янському. За російський переклад висловлювалися святитель Тихін Задонський, митрополит Філарет Московський, пізніше святитель Феофан Затворник, святий Патріарх Тихон та інші видатні архіпастирі Російської Православної Церкви.

5. Інші переклади Біблії. на Французька моваБіблія вперше була перекладена 1160 року Петром Вальдом. Перший переклад Біблії на німецька мованародився 1460 року. Мартін Лютер у 1522-1532 році знову переклав Біблію німецькою мовою. на англійська моваперший переклад Біблії зробив Біда Поважний, який жив у першій половині VIII ст. Сучасний англійський перекладбув зроблений за короля Якова в 1603 і виданий в 1611 році. У Росії Біблія була перекладена багатьма мовами малих народів. Так, митрополит Інокентій переклав її алеутською мовою, Казанська Академія - татарською та іншими. Найбільш досягли успіху в перекладах і поширенні Біблії на різних мовахБританське та Американське біблійні товариства. Тепер Біблія перекладена більш ніж 1200 мовами.
Також треба сказати, що будь-який переклад має свої переваги та недоліки. Переклади, що прагнуть буквально передати зміст оригіналу, страждають на важкість і труднощі для розуміння. З іншого боку, переклади, які прагнуть передати лише загальний зміст Біблії в найзрозумілішій і загальнодоступній формі, нерідко страждають на неточність. Російський синодальний переклад уникає обидві крайності та поєднує в собі максимальну близькість до змісту оригіналу з легкістю мови.

Старий Заповіт

Старозавітні книги спочатку були написані єврейською мовою. Пізніші книги часів Вавилонського полону мають вже багато ассирійських і вавилонських слів і мовних зворотів. А книги, написані під час грецького панування (неканонічні книги), написані по-грецьки, Третя Книга Ездри - латиною. Книги Святого Письма вийшли з рук святих письменників з зовнішньому виглядуне такими, якими ми їх тепер бачимо. Спочатку вони були написані на пергаменті або на папірусі (який виготовлявся з стебел рослин, що виростають в Єгипті і в Палестині) тростиною (загострена тростинна паличка) і чорнилом. Власне кажучи, писалися не книги, а хартії на довгому пергаментному чи папірусному свитку, який мав вигляд довгої стрічки та накручувався на держак. Зазвичай сувої писалися з одного боку. Згодом пергаментні або папірусні стрічки замість того, щоб їх склеювати в стрічки-свитки, для зручності користування почали зшивати в книги. Текст у стародавніх свитках був написаний однаковими великими великими літерами. Кожна буква писалася окремо, але слова одне одного не відокремлювалися. Цілий рядок був як одне слово. Сам читець мав ділити рядок на слова і, звичайно, іноді робив це неправильно. Не було також у стародавніх рукописах жодних розділових знаків і наголосів. А в давньоєврейській мові також не писалися голосні літери – лише приголосні.

Розподіл слів у книгах запровадив у V столітті диякон Олександрійської Церкви Євлалій. Так, поступово Біблія набувала свого сучасного вигляду. При сучасному розподілі Біблії на глави та вірші читання священних книг і пошуки в них потрібних місць стало нескладною справою.

Священні книги в сучасній їхній повноті з'явилися не відразу. Час від Мойсея (1550 до Р.Х.) до Самуїла (1050 до Р.Х.) можна назвати першим періодом формування Святого Письма. Боговдохновенний Мойсей, що записав свої одкровення, закони та оповіді, дав наступний наказ Левитам, що носять ковчег заповіту Господнього: «Візьміть цю книгу закону і покладіть її праворуч ковчега завіту Господа Бога вашого» (Втор. 31:26). Наступні священні письменники продовжували приписувати свої твори до П'ятикнижжя Мойсеєва з наказом зберігати їх там же, де зберігалося і воно, - ніби в одній книзі.

Старозавітне Святе Письмомістить у собі такі книги:

1. Книги пророка Мойсея, або Тора(що містять основи старозавітної віри): Буття, Вихід, Левіт, Числа та Повторення Закону.

2. Історичні книги: Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книга Рут, Книги Царств: Перша, Друга, Третя і Четверта, Книги Параліпоменон: Перша та Друга, Перша Книга Ездри, Книга Неемії, Книга Естер.

3. Учбові книги(повчального змісту): Книга Іова, Псалтир, книга притч Соломона, Книга Екклесіяст, Книга Пісні Пісень.

4. Пророчі книги(переважно пророчого змісту): Книга пророка Ісаї, Книга пророка Єремії, Книга пророка Єзекіїля, Книга пророка Даниїла, Дванадцять Книг «малих» пророків: Осії, Іоїля, Амоса, Авдія, Іони, Міхея, Нахія, Наї, та Малахії.

5. Окрім цих книг старозавітного списку, у Біблії знаходяться ще дев'ять наступних книг, які називаються «неканонічними»: Товіт, Юдиф, Премудрості Соломона, Книга Ісуса, сина Сирахова, Друга та Третя Книги Ездри, три Маккавейські Книги. Так вони називаються тому, що вони були написані після завершення списку (канон) священних книг. Деякі сучасні видання Біблії цих «неканонічних» книг не мають, а в російській Біблії вони є. Наведені вище назви священних книг взяті з грецького перекладу сімдесяти тлумачів. У Біблії єврейською мовою та в деяких сучасних перекладах Біблії кілька старозавітних книг мають інші назви.

Новий Заповіт

Євангелія

Слово Євангеліє означає «добра звістка», або – «приємна, радісна, добра звістка». Цим ім'ям називаються перші чотири книги Нового Завіту, які розповідають про життя і вчення втіленого Сина Божого, Господа Ісуса Христа, - про все те, що Він зробив для встановлення праведного життя на землі і спасіння нас, грішних людей.

Час написання кожної з священних книг Нового Завіту не може бути визначений безперечно, але абсолютно безсумнівно, що всі вони були написані в другій половині I століття. Першими з новозавітних книг були написані послання святих апостолів, викликані необхідністю утвердження у вірі нещодавно заснованих християнських громад; але незабаром виникла потреба і в систематичному викладі земного життя Господа Ісуса Христа та Його вчення. З цілого ряду міркувань можна зробити висновок, що Євангеліє від Матвія написано раніше всіх і не пізніше 50-60 гг. за Р.Х. Євангелія від Марка і Луки написані трохи пізніше, але принаймні раніше, ніж руйнація Єрусалима, тобто до 70 року за Р.Х., а євангеліст Іоанн Богослов написав своє Євангеліє пізніше за всіх, наприкінці першого століття, будучи вже в глибокій старості Як деякі припускають, близько 96 року. Дещо раніше був написаний ним Апокаліпсис. Книга Дій написана невдовзі після Євангелія від Луки, тому що, як видно з передмови до неї, вона є його продовженням.

Всі чотири Євангелії згідно розповідають про життя і вчення Христа Спасителя, про Його, Хресні страждання, смерть і поховання, Його славне Воскресіння з мертвих і вознесіння на . Взаємно доповнюючи і роз'яснюючи один одного, вони є єдиною цілою книгою, що не має жодних суперечностей і незгод у найголовнішому і здебільшого.

Звичайним символом для чотирьох Євангелій служить таємнича колісниця, яку бачив пророк Єзекіїль при річці Ховар (Єз. 1:1-28) і яка складалася з чотирьох істот, що нагадували своїм виглядом людину, лева, тільця та орла. Ці істоти, взяті окремо, стали емблемами для євангелістів. Християнське мистецтво, починаючи з V століття, зображує Матвія з людиною або Марка з левом, Луку з тельцем, Іоанна з орлом.

Крім наших чотирьох Євангелій, у перші століття відомо було до 50 інших писань, які називали себе також євангеліями і приписували собі апостольське походження. Церква віднесла їх до списку "апокрифічних" - тобто недостовірних, відкинутих книг. Ці книги містять у собі спотворені та сумнівні розповіді. До таких апокрифічних євангелій належать «Першоєвангеліє Якова», «Історія Йосипа тесляра», «Євангеліє Хоми», «Євангеліє Никодима» та інші. Вони, між іншим, вперше записані легенди, які стосуються дитинства Господа Ісуса Христа.

З чотирьох Євангелій зміст перших трьох - від Матвія, Маркаі Луки- багато в чому збігається, близько один до одного як за оповідальним матеріалом, так і за формою викладу. Четверте ж Євангеліє – від Іоаннау цьому відношенні стоїть особняком, значно відрізняючись від перших трьох, як матеріалом, що викладається в ньому, так і самим стилем і формою викладу. У зв'язку з цим перші три Євангелії прийнято називати синоптичними, від грецького слова «синопсис», що означає «викладення в одному загальному образі». Синоптичні євангелії розповідають майже виключно про діяльність Господа Ісуса Христа в Галілеї, а євангеліст Іван - в Юдеї. Синоптики розповідають, головним чином, про чудеса, притчі та зовнішні події в житті Господа, євангеліст Іван веде міркування про глибокий її зміст, наводить промови Господа про піднесені предмети віри. При всій різниці між Євангеліями, у них немає внутрішніх протиріч. Таким чином, синоптики та Іван взаємно один одного доповнюють і лише у своїй сукупності дають цілісний образ Христа, яким він сприйнятий і проповідується Церквою.

Євангеліє від Матвія

Євангеліст Матвій, який також мав ім'я Левія, перебував у числі 12 апостолів Христових. До свого покликання до апостольського він був митарем, тобто збирачем податків, і, як такий, звичайно, нелюбимий своїми співвітчизниками - євреями, що зневажали і ненавиділи митарів за те, що вони служили невірним поневолювачам їхнього народу і утискували свій народ справлянням податків, причому своєму прагненні до наживи часто брали набагато більше, ніж треба. Про своє покликання Матвій розповідає в 9 розділі свого Євангелія (Мф. 9:9-13), називаючи себе ім'ям Матвія, тоді як євангелісти Марк і Лука, розповідаючи про те саме, називають його Левієм. Євреї мали у звичаї мати кілька імен. Зворушений до глибини душі милістю Господа, який не гребував ним, незважаючи на загальну зневагу до нього євреїв і особливо духовних вождів єврейського народу, книжників і фарисеїв, Матвій усім серцем сприйняв вчення Христове і особливо глибоко зрозумів його перевагу над фарисейськими переказами і думкою праведності, зарозумілості та зневаги до грішників. Ось чому він так докладно наводить сильну викривальну промову Господа проти
нижніх і фарисеїв – лицемірів, яку ми знаходимо у 23 розділі його Євангелія (Мф. 23). Мабуть, що з тієї ж причини він особливо близько прийняв до серця справу порятунку саме свого рідного єврейського народу, який на той час просочився помилковими поняттями і фарисейськими поглядами, а тому його Євангеліє написано переважно для євреїв. Є підстави припускати, що воно спочатку і було написано єврейською мовою і лише трохи пізніше, можливо, самим Матвій, перекладено грецькою мовою.

Написавши своє Євангеліє для євреїв, Матвій ставить своєю головною метою довести їм, що Ісус Христос і є саме той Месія, про Якого пророкували старозавітні пророки, що старозавітне одкровення, затемнене книжниками і фарисеями, тільки в християнстві усвідомлюється і сприймає свій досконалий зміст. Тому він і починає своє Євангеліє родоводом Ісуса Христа, бажаючи показати євреям Його походження від Давида та Авраама, і робить величезну кількість посилань на Старий Завіт, щоб довести виконання на ньому старозавітних пророцтв. Призначення першого Євангелія для євреїв видно з того, що Матвій, згадуючи про юдейські звичаї, не вважає за потрібне пояснити їхній зміст і значення, як це роблять інші євангелісти. Так само залишає без пояснення і деякі арамейські слова, що вживалися в Палестині. Матвій довгий час і проповідував у Палестині. Потім пішов для проповіді до інших країн і закінчив своє життя мученицькою смертю в Ефіопії.

Євангеліє від Марка

Євангеліст Марк носив ще ім'я Івана. За походженням він теж був юдеєм, але не був серед 12 апостолів. Тому він не міг бути постійним супутником і слухачем Господа, яким був Матвій. Своє Євангеліє він написав зі слів і під проводом апостола Петра. Сам він, ймовірно, був очевидцем лише останніх днівземного життя Господа. Тільки в одному Євангелії від Марка розповідається про якогось юнака, який, коли Господь був узятий під варту в Гефсиманському саду, слідував за Ним, загорнувшись голим тілом у покривало, і воїни схопили його, але він, залишивши покривало, голий втік від них (Мк. 14:51-52). У цьому юнаку давнє переказ бачить самого автора другої євангелії - Марка. Його мати Марія згадується у Книзі Дій як одна з дружин, найбільш відданих вірі Христовій. У її домі в Єрусалимі віруючі збиралися для . Марк згодом бере участь у першій подорожі апостола Павла разом з іншим його супутником Варнавою, якому він був племінником по матері. Він був при апостолі Павлі в Римі, звідки написано Послання до Колосян. Далі, як видно, Марк став супутником і співробітником апостола Петра, що підтверджується словами самого апостола Петра в його першому Соборному посланні, де він пише: «Вітає вас обрана, подібно до вас, церква у Вавилоні і Марк, син мій» (1 Пет. 5:13, тут Вавилон, напевно, алегоричне найменування Риму).

Ікона «Святий Марк Євангеліст. Перша половина XVII ст.

Перед своїм відходом його знову закликає апостол Павло, який пише Тимофію: «Марка візьми… з собою, бо він мені потрібен для служіння» (2 Тим. 4:11). За переказами, апостол Петро поставив Марка першим єпископом Олександрійської Церкви, і Марко мученицько закінчив своє життя в Олександрії. За свідченням Папія, єпископа Ієрапольського, а також Юстина Філософа та Іринея Ліонського, Марк написав своє Євангеліє зі слів апостола Петра. Іустин навіть прямо називає його «пам'ятними записами Петра». Климент Олександрійський стверджує, що Євангеліє від Марка є по суті записом усної проповіді апостола Петра, яку Марк зробив на прохання християн, які жили в Римі. Сам зміст Євангелія від Марка свідчить про те, що воно призначене для християн із язичників. У ньому дуже мало говориться про ставлення вчення Господа Ісуса Христа до Старого Завіту і зовсім небагато наводяться посилання на старозавітні священні книги. Разом з тим, ми зустрічаємо в ньому латинські слова, як, наприклад, speculator та інші. Навіть Нагірна проповідь, як пояснює перевагу новозавітного Закону перед старозавітним, пропускається. Зате головну увагу Марк звертає на те, щоб дати у своєму Євангелії сильну яскраву розповідь про чудеса Христові, підкреслюючи цим Царську велич і всемогутність Господа. У його Євангелії Ісус не «син Давидів», як у Матвія, а Син Божий, Владика і Король, Цар Всесвіту.

Євангеліє від Луки

Стародавній історик Євсевій Кесарійський каже, що Лука походив з Антіохії, і тому прийнято вважати, що Лука був, за своїм походженням, язичник або так званий прозеліт, тобто язичник, прин

який юдейство. За родом своїх занять він був лікарем, що видно з Послання апостола Павла до Колосян. Церковне Передання приєднує до цього і те, що він був також художником. З того, що в його Євангелії містяться настанови Господа 70 учням, викладені з усіма подробицями, роблять висновок, що він належав до 70 учнів Христових.
Є відомості, що після смерті апостола Павла євангеліст Лука проповідував та прийняв

Євангеліст Лука

мученицьку смерть в Ахаї. Святі мощі його за імператора Констанції (у середині IV століття) було перенесено звідти до Константинополя разом із мощами апостола Андрія Первозванного. Як видно з самої передмови третього Євангелія, Лука написав його на прохання одного знатного чоловіка, «шановного» Феофіла, який жив в Антіохії, для якого він написав потім і Книгу Діянь Апостольських, що слугує як би продовженням євангельської розповіді (див. Лк. -4;Дії 1:1-2). При цьому він користувався не тільки оповіданнями очевидців служіння Господа, але й деякими письмовими записами про життя і вчення Господа, які вже існували тоді. За його словами ці письмові записи були піддані їм найретельнішому дослідженню, і тому його Євангеліє відрізняється особливою точністю у визначенні часу і місця подій і суворою хронологічною послідовністю.

На Євангелії від Луки явно вплинув вплив апостола Павла, супутником і співробітником якого був євангеліст Лука. Як «апостол язичників» Павло намагався найбільше розкривати ту велику істину, що Месія – Христос – прийшов на землю не тільки для юдеїв, але й для язичників і що Він є Спасителем усього світу, всіх людей. У зв'язку з цією основною думкою, яку явно проводить упродовж своєї розповіді третя Євангеліє, родовід Ісуса Христа доведено до родоначальника всього людства Адама і до Самого Бога, щоб підкреслити Його значення для всього людського роду (див. Лк. 3:23-38). ).

Час і місце написання Євангелія від Луки можна визначити, керуючись міркуванням, що воно написано раніше Книги Апостольських діянь, що становить як би його продовження (див. Дії 1:1). Книга ж Дій закінчується описом дворічного перебування апостола Павла в Римі (див. Дії 28:30). Це було близько 63 року за Р.Х. Отже, Євангеліє від Луки написано пізніше цього часу і, мабуть, у Римі.

Євангеліє від Іоанна

Євангеліст Іоанн Богослов був коханим учнем Христовим. Він був сином галілейського рибалки Заведя та Соломії. Заведей був, мабуть, заможною людиною, оскільки мав працівників, був, мабуть, незначним членом юдейського суспільства, бо його син Іван мав знайомство з первосвящеником. Його мати Соломія згадується серед жінок, які служили Господеві своїм майном. Євангеліст Іоан спочатку був учнем Іоанна Хрестителя. Почувши його свідчення про Христа, як про Агнця Божого, що бере на Себе гріхи світу, він разом з Андрієм пішов за Христом (див. Ів. 1:35-40). Постійним учнем Господа він став, однак, пізніше, після чудового вилову риб на Генісаретському (Галілейському) озері, коли Господь Сам покликав його разом з його братом Яковом. Разом з Петром і своїм братом Яковом він удостоївся особливої ​​близькості до Господа ду, перебуваючи при Ньому у найважливіші та урочисті хвилини Його земного життя. Ця любов Господа до нього далася взнаки і в тому, що Господь, висячи на Хресті, доручив йому Свою Пречисту Матір, сказавши йому: «Оце Мати твоя!» (Див. Ін. 19:27).

Іван подорожував до Єрусалиму через Самарію (див. Лк. 9:54). За це він і його брат Яків отримали від Господа назву «Воанергес», що означає «сини Громови». З часу руйнування Єрусалима місцем життя та діяльності Іоанна стає місто Ефес у Малій Азії. У царювання імператора Доміціана він був відправлений на заслання на острів Патмос, де їм був написаний Апокаліпсис (див. Об'явл. 1:9). Повернений з цього заслання до Ефесу, він написав там своє Євангеліє і помер своєю смертю (єдиний з апостолів), за переказами, вельми загадковою, у глибокій старості, будучи близько 105 років, за царювання імператора Траяна. Як свідчить переказ, четверте Євангеліє написано Іоанном на прохання ефесських християн. Вони принесли йому три перші євангелії і попросили його доповнити їх промовами Господа, які він чув від Нього.

Відмінна риса Євангелія від Івана яскраво виражена і в тому найменуванні, яке давалося йому в давнину. На відміну від перших трьох євангелій, воно переважно називалося євангелією духовним. Євангеліє від Іоанна починається викладом вчення про Божество Ісуса Христа, і далі містить у собі цілу низку найвищих промов Господа, в яких розкривається Його Божественна гідність і найглибші таїнства віри, які, наприклад, розмова з Никодимом про народження та водою та духом Спокута (Ів. 3:1-21), бесіда з самарянкою про воду живу і про поклоніння Богові в дусі та істині (Ін. 4:6-42), бесіда про хліб, що зійшов з небес і про таїнство причастя (Ін. 6 :22-58), бесіда про пастиря доброго (Ін. 10:11-30) і особливо чудова за своїм змістом прощальна бесіда з учнями на Таємній вечорі (Ін. 13-16) із заключною дивовижною, так званою «першосвященицькою молитвою» Господа (Ін. 17). Іоанн глибоко проник і у піднесену таємницю християнської любові – і ніхто, як він у своєму Євангелії та у трьох своїх Соборних посланнях, не розкрив так повно, глибоко та переконливо, християнське вчення про дві основні заповіді Закону Божого – про любов до Бога та про любов до ближнього. Тому його ще називають апостолом кохання.

Книга Дій та Соборні послання

У міру поширення та збільшення складу християнських громад у різних частинах великої Римської імперії, природно, у християн виникали питання релігійно-етичного та практичного порядку. Апостоли, не завжди маючи нагоду особисто розбирати ці питання на місці, відгукувалися на них у своїх листах-посланнях. Тому, коли євангелія містять основи християнської віри, апостольські послання розкривають деякі сторони вчення Христового більш докладно і показують його практичне застосування. Завдяки апостольським посланням ми маємо живе свідчення про те, як навчали апостоли і як формувалися і жили перші християнські общини.

Книга Діяньє прямим продовженням євангелії. Мета її автора - описати події, що відбулися за піднесенням Господа Ісуса Христа і дати нарис первісного устрою Церкви Христової. Особливо докладно ця книга розповідає про місіонерські праці апостолів Петра та Павла. Святитель Іван Златоуст у своїй бесіді про Книгу Дій роз'яснює її велике значення для християнства, підтверджуючи фактами з життя апостолів істину євангельського вчення: «Ця книга містить у собі переважно докази воскресіння». Ось чому в великодню нічперед початком прославлення воскресіння Христового в православних храмахчитаються розділи з Книги Дій. З цієї причини ця книга прочитується цілком у період від Великодня до П'ятидесятниці за щоденними літургіями.

Книга Дій розповідає про події від Вознесіння Господа Ісуса Христа до прибуття апостола Павла до Риму і охоплює період близько 30 років. 1-12 глави розповідають про діяльність апостола Петра серед юдеїв Палестини; 13-28 глави - про діяльність апостола Павла серед язичників та поширення вчення Христового вже за межами Палестини. Розповідь книги закінчується вказівкою на те, що апостол Павло прожив у Римі два роки і безпорадно проповідував там вчення Христове (Дії 28:30-31).

Соборні послання

Іменем «Соборних» називаються сім послань, написаних апостолами: одне – Яковом, два – Петром, три – Іоанном Богословом та одне Юдою (не Іскаріотом). У складі книг Нового Завіту православного видання вони розміщуються безпосередньо після Книги Дій. Соборними вони названі Церквою ще в ранні часи. "Соборний" - це "окружний" у тому сенсі, що вони звернені не до приватних осіб, а до всіх християнських громад взагалі. Весь склад Соборних послань названий цим ім'ям вперше в історика Євсевія (початок IV століття за Р.Х.). Від послань апостола Павла Соборні послання відрізняються тим, що мають загальніші основні віровчальні настанови, а в апостола Павла зміст пристосований до обставин тих місцевих Церков, до яких він звертається, і має більш спеціальний характер.

Послання апостола Якова

Це послання було призначено євреям: «дванадцятьом колінам, які перебувають у розсіянні», що не виключало і євреїв, які жили в Палестині. Час та місце послання не вказані. Очевидно, послання написане ним незадовго до смерті, мабуть, у 55-60 роках. Місцем написання, мабуть, Єрусалим, де апостол перебував постійно. Приводом для написання були ті скорботи, які переносили юдеї розсіяння від язичників і особливо від своїх невіруючих братів. Випробування були настільки великі, що багато хто став падати духом і вагатися у вірі. Деякі ремствували на зовнішні лиха і на Самого Бога, але, як і раніше, бачили свій порятунок у походженні від Авраама. Вони неправильно дивилися на молитву, недооцінювали значення добрих справ, але охоче робилися вчителями інших. При цьому багаті звеличувалися над бідними, і братнє кохання охолонувало. Усе це спонукало Якова дати їм необхідне моральне лікування як послання.

Послання апостола Петра

Перше Соборне посланняапостола Петра звернено до «прибульців, розсіяних у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії та Віфінії» - провінціях Малої Азії. Під «прибульцями» треба розуміти, головним чином, юдеїв, що повірили, а також язичників, що входили до складу християнських громад. Ці громади було засновано апостолом Павлом. Причиною написання послання було бажання апостола Петра «затвердити братів своїх» (див. Лк. 22:32) при виникненні негараздів у цих громадах і гоніннях, які спіткали їх з боку ворогів Хреста Христового. З'явилися серед християн та внутрішні вороги в особі лжевчителів. Користуючись відсутністю апостола Павла, вони почали спотворювати його вчення про християнську свободу і захищати всяку моральну розпусту (див. 1 Пет. 2:16; Пет. 1:9; 2, 1). Мета цього послання Петра - підбадьорити, втішити і утвердити у вірі малоазіїських християн, на що вказував сам апостол Петро: «Це коротко написав я вам через Силуана, вірного, як гадаю, вашого брата, щоб запевнити вас, втішаючи і свідчуючи, що це істинна благодать Божа, в якій ви стоїте” (1 Пет. 5:12).

Друге Соборне посланнянаписано тим самим малоазійським християнам. У цьому посланні апостол Петро з особливою силою застерігає віруючих від розпусних лжевчителів. Ці лжевчення подібні до тих, які викриває апостол Павло в посланнях до Тимофія і Тита, а також апостол Юда - у своєму Соборному посланні.

Про призначення Другого Соборного послання достовірних відомостей, крім тих, що містяться у самому посланні, немає. Хто був на ім'я «обрана пані» і діти її – невідомо. Зрозуміло лише, що вони були християни (є тлумачення, що «Пані» - це Церква, а «діти» - це християни). Що стосується часу і місця написання цього послання, можна думати, що воно написане тоді, коли було написано перше, і в тому ж Ефесі. Друге послання Івана має лише один розділ. У ньому апостол висловлює свою радість, що діти обраної пані ходять в істині, обіцяє відвідати її і з наполегливістю умовляє не мати жодного спілкування з лжевчителями.

Третє Соборне послання: звернено до Гая або Каю. Хто це був, точно невідомо. З апостольських писань і з церковного Передання відомо, що це ім'я носили кілька осіб (див. Дії 19:29; Дії 20:4; Рим. 16:23; 1 Кор. 1:14 та ін.), але до кого з них або до когось іншого написано це послання, визначити немає можливості. Очевидно, цей Гай не обіймав ніякої ієрархічної посади, а був просто благочестивим християнином, дивним. Про час і місце написання третього послання можна припустити, що: обидва ці послання написані приблизно в той самий час, все в тому ж місті Ефесі, де апостол Іоанн проводив Останніми рокамисвого земного життя. Складається це послання також лише з одного розділу. У ньому апостол хвалить Гайя за його доброчесне життя, твердість у вірі і «ходіння в істині», а особливо - за його чесноту прийняття мандрівників у ставленні до проповідників Слова Божого, засуджує владолюбного Діотрефа, повідомляє деякі звістки та посилає вітання.

Послання апостола Юди

Письменник цього послання сам називає себе «Юдою, рабом Ісуса Христа, братом Якова». З цього можна зробити висновок, що це одна особа з апостолом Юдою з числа дванадцяти, який називався Яковлєвим, а також Леввеєм (не плутати з Левієм) і Фаддеєм (див. Мт. 10:3; Мк. 3:18; Лк. 6: 16; Дії 1:13; Ін. 14:22). Він був сином Йосипа Обручника від першої його дружини та братом дітей Йосипа - Якова, згодом єпископа Єрусалимського, на прізвисько Праведний, Йосипа та Симона, згодом також єпископа Єрусалимського. За переказами, перше його ім'я було Юда, ім'я Фаддея він отримав, прийнявши хрещення від Іоанна Хрестителя, а ім'я Леввея отримав, вступивши в облік 12-ти апостолів, можливо, на відміну від соименного йому Юди Іскаріотського, що став зрадником. Про апостольське служіння Юди з Вознесіння Господнього переказ говорить, що він проповідував спочатку в Юдеї, Галілеї, Самарії та Ідуще, а потім - в Аравії, Сирії та Месопотамії, Персії та Вірменії, в якій мученицько помер, розп'ятий на хресті та пронизаний стріл. Приводами для написання послання, як видно з 3 вірша, були турбота Юди «про спільне спасіння душ» і тривога з приводу посилення лжевчень (Юд. 1:3). Святий Юда прямо говорить, що він пише тому, що в суспільство християн вкралися нечестиві люди, які звертають християнську свободу у привід до розпусти. Це, безсумнівно, - лжеучители-гностики, заохочували розпуста під виглядом «умертвіння» гріховної плоті і вважали світ не творінням Бога, а твором нижчих сил, ворожих Йому. Це ті ж сімоніани і миколаїти, яких викриває євангеліст Іван у 2 та 3 розділах Апокаліпсису. Мета послання - застерегти християн від захоплення цими лжевченнями, що лестили чуттєвості. Послання призначене всім християнам взагалі, але за змістом його видно, що воно призначалося для відомого кола осіб, до якого знайшли доступ лжевчителі. З достовірністю можна припускати, що це послання спочатку було звернене до тих же Малоазійських Церков, до яких писав згодом і апостол Петро.

Послання апостола Павла

З усіх новозавітних священних письменників найбільше у викладі християнського вченняпопрацював апостол Павло, який написав 14 листів. За важливістю свого змісту вони справедливо називаються «другим Євангелієм» і завжди привертали увагу як мислителів-філософів, так і простих віруючих. Самі апостоли не залишали поза увагою цих повчальних творінь свого «коханого побратима», молодшого за часом звернення до Христа, але рівного їм за духом вчення і благодатним дарам (див. 2 ​​Пет. 3:15-16). Складаючи необхідний і важливий доповнення до євангельського вчення, послання апостола Павла повинні бути предметом найуважнішого і старанного вивчення кожної людини, яка прагне глибше пізнати християнську віру. Ці послання відрізняються особливою висотою релігійної думки, що відображає велику вченість і знання старозавітного Писання апостола Павла, а також його глибоке розуміння новозавітного Христового вчення. Не знаходячи іноді в сучасній грецькій мові необхідні слова, апостол Павло змушений був іноді висловлювати свої думки створювати власні словесні поєднання, які потім увійшли у широке вживання серед християнських письменників. До таких словосполучень відносяться: «звоскреснути», «згрібтися Христу», «вдягнутися в Христа», «ввійти в стару людину», «врятуватися лазнею пакибуття», «закон духу життя» тощо.

Книга Об'явлення, або Апокаліпсис

Апокаліпсис (або в перекладі з грецької – Одкровення) Іоанна Богослова – це єдина пророча книга Нового Завіту. Вона передбачає про майбутні долі людства, про кінець світу і про початок нового вічного життя і тому, природно, міститься в кінці Святого Письма. Апокаліпсис - книга таємнича і важка для розуміння, але разом з тим саме таємничий характер цієї книги і привертає до себе погляди як віруючих християн, так і просто допитливих мислителів, які намагаються розгадати зміст і значення бачень, що описані в ній. Про Апокаліпсисі існує величезна кількість книг, серед яких є і чимало безглуздих творів, особливо це стосується сучасної сектантської літератури. Незважаючи на труднощі розуміння цієї книги, духовно освічені отці та вчителі Церкви завжди ставилися до неї з великим благоговінням як до натхненної Богом. Так, Діонісій Олександрійський пише: «Темрява цієї книги не перешкоджає дивуватися їй. І якщо я не все в ній розумію, то лише через мою нездатність. Я не можу бути суддею істин, що в ній полягають, і вимірювати їх убогістю мого розуму; керуючись більш вірою, ніж розумом, знаходжу їх тільки такими, що перевершують моє розуміння». Так само висловлюється про Апокаліпсиса блаженний Ієронім: «У ньому стільки ж таємниць, скільки слів. Але що я говорю? Будь-яка похвала цієї книги буде нижче її гідності». За богослужінням Апокаліпсис не читається тому, що в давнину читання Святого Письма за богослужінням завжди супроводжувалося його поясненням, а Апокаліпсис дуже важкий для пояснення (проте в Типікон є вказівка ​​на читання Апокаліпсису, як повчального читання в певний періодроку).
Про автора Апокаліпсису
Автор Апокаліпсису називає себе Іваном (див. Об'явл. 1:1-9; Об'явл. 22:8). На загальну думку святих отців Церкви, це був апостол Іоанн, коханий учень Христовий, який отримав за висоту свого вчення про Бога Слова відмінне ім'я «Богослов». Його авторство підтверджується як даними в самому Апокаліпсисі, так і багатьма іншими внутрішніми зовнішніми ознаками. Натхненному перу апостола Іоанна Богослова належить ще Євангеліє та три Соборні послання. Автор Апокаліпсису говорить, що він був на острові Патмос за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа (Об'явл. 1:9). З церковної історії відомо, що з апостолів лише Іоанн Богослов зазнав ув'язнення на цьому острові. Доказом авторства Апокаліпсису апостола Іоанна Богослова служить схожість цієї книги з його Євангелієм і посланнями не лише за духом, а й за складом, а особливо за деякими характерними виразами. Давнє переказ відносить написання Апокаліпсису до кінця I століття. Так, наприклад, Іриней пише: «Апокаліпсис з'явився незадовго до цього і майже в наш час, наприкінці царювання Доміціана». Мета написання Апокаліпсису – зобразити майбутню боротьбу Церкви з силами зла; показати методи, якими диявол за сприяння своїх слуг воює проти добра та істини; дати керівництво віруючим, як долати спокуси; зобразити загибель ворогів Церкви та кінцеву перемогу Христа над злом.

Вершники Апокаліпсису

Апостол Іоанн в Апокаліпсисі розкриває загальні методи спокуси, а також показує вірний спосіб їх уникнути, щоб бути вірним Христові до смерті. Подібним чином і Суд Божий, про який неодноразово говорить Апокаліпсис, це і Страшний Суд Божий, і всі приватні суди Божі над окремими країнами та людьми. Сюди входить і суд над усім людством при Ної, і суд над стародавніми містами Содомом і Гоморою при Авраамі, і суд над Єгиптом при Мойсеї, і дворазовий суд над Юдеєю (за шість століть до Різдва Христового і знову в сімдесятих роках нашої ери), і суд над давньою Ніневією, Вавилоном, над Римською імперією, над Візантією і порівняно недавно - над Росією). Причини, що викликали праведне покарання Боже, завжди були одні й самі: невіра людей і беззаконня. В Апокаліпсисі помітна певна надчасність чи позачасовість. Випливає вона з того, що апостол Іоанн споглядав долі людства не з земної, а з небесної перспективи, куди його збудував Дух Божий. В ідеальному світі у престолу Всевишнього зупиняється потік часу і перед духовним поглядом постає одночасно сьогодення, минуле та майбутнє. Очевидно, тому автор Апокаліпсису деякі події майбутнього описує як минулі, а минулі як справжні. Наприклад, війна Ангелів на Небі і скидання звідти диявола - події, що трапилися ще до створення світу, описуються апостолом Іоанном, як трапилися на зорі християнства (Об'явл.12 гл.). Воскресіння ж мучеників та їхнє царювання на Небі, що охоплює всю новозавітну епоху, поміщається ним після суду над антихристом і лжепророком (Об'явл.20 гл.). Таким чином, таємноглядач не розповідає про хронологічну послідовність подій, а розкриває сутність тієї великої війнизла з добром, що йде одночасно на кількох фронтах і захоплює як речовий, і ангельський світ.

З книги єпископа Олександра (Мілеанта)

Факти про Біблію:

Мафусаїл – головний довгожитель у Біблії. Він прожив майже тисячу років та помер у віці 969 років.

Над текстами Писання працювали понад сорок людей багато з яких навіть не знали один одного. При цьому в Біблії немає очевидних протиріч чи невідповідностей.

З літературної точки зору Нагірна проповідь, написана в Біблії, це досконалий текст.

Біблія була першою надрукованою на верстаті книгою в Німеччині 1450 року.

Біблія містить пророцтва, які виповнювалися через сотні років.

Біблія щорічно виходить тиражем у десятках тисяч екземплярів.

Переклад Біблії Лютером німецькою мовою започаткував протестантизм.

Біблію писали цілих 1600 років. Ні над однією книгою світу не велося такої тривалої та скрупульозної роботи.

На розділи та вірші Біблію поділив Кентерберійський єпископ Стефан Ленгтон.

49 годин безперервного читання потрібно для того, щоб прочитати Біблію повністю.

У VII столітті англійське видавництво випустило Біблію з жахливою друкарською помилкою. Одна із Заповідей виглядала так: «Прелюбодій». Майже весь тираж удалося ліквідувати.

Біблія — одна з найкоментованіших і найцитованіших книг світу.

Бесіди з батюшкою. Приступаючи до вивчення Біблії

Бесіди з батюшкою. Вивчення Біблії з дітьми