Тульчинська єпархія Іллінці Різдва Богородиці храму. Українська православна церква, тульчинська єпархія. Короткий нарис історії

Дата створення: 04.10.1994 р.

Країна:Україна

Місто:Тульч і н, адміністративний центр Тульчинського району Вінницької області, Україна

Адреса:Українa, 23600, Вінницька обл., м. Тульчин, вул. Леонтовича, 41.

Телефон-факс канцелярії: (4335) 2–18–04

Єпархіальна щомісячна двомовна газета "Православний співрозмовник",редактор протоієрей Василь Ковач.

Помічник редактора єпархіальної газети "Православний співрозмовник"- старший іподіакон Сергій Зінкевич.

.......................................................................................................................................

Правлячий єпархіальний архієрей:преосвященний Йонатан (Єлецьких), митрополит Тульч і нський та Бр а цлавський

Вікарний архієрей– преосвященний Сергій (Аніцою), єпископ Ладижинський, керуючий справами Тульчинської єпархії, секретар Єпархіальної ради – за посадою) http://www.patriarchia.ru/db/text/5168016.html

Помічник секретаря Тульчинської єпархіїпротоієрей Василь Ковач

Завідувач єпархіальної канцелярії- протоієрей Олександр Палисюк

Помічник єпархіального архієрея- ієромонах Ієронім (Зуб)

Економ Тульчинської єпархії -протодіакон Сергій Градиленко

Помічник завідувача канцелярії Тульчинської єпархії -старший іподіакон Сергій Зінкевич

.........................................................................................................................................

Загальні відомості про єпархію

Дата створення: 04.10.1994 р.

Країна:Україна

Місто:Тульч і н, адміністративний центр Тульчинського району східної частини Вінницької області, Україна.

Кафедральне місто- Тульч і н, населення – 10 тис. осіб

Сокафедральне місто- Бр а цлав, населення – 4 тис. осіб

Кафедральний храм- Христо-Різдвяний собор, м.Тульч ін, настоятель - єпископ Сергій (Аніцой), вікарій Тульчинської єпархії

...........................................................................................................................................

АДМІНІСТРАТИВНІ ПІДРОЗДІЛУ ТУЛЬЧИНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ

Тульчинську єпархію територіально (станом на 2019 рік) поділено на 15 церковних округів (благочиній), очолюваних призначеними правлячим архієреєм адміністраторами-священиками (благочинними).

Серед єпархіальних церковних округів: Тульчинське (міське), Брацлавське (міське), Бершадське благочиння, Гайсинське, Іллінецьке, Ладижинське, Липовецьке, Немирівське, Оратівське, Погребищенське, Теплицьке, Тростянецьке, Тульчинське і Тульчинське (районне).

Управління Тульчинською єпархією здійснює канонічний єпархіальний архієрей, призначений Священним Синодом УПЦ, за наступництвом повноти ієрархічної влади від святих Апостолівбезпосередньо або в єднанні з єпархіальною радою, яка складається з кліриків єпархії.

У єпархії є єпархіальний Церковний суд.

Склади єпархіальної ради та єпархіального суду підлягають періодичній ротації.

При формуванні складів єпархіальної ради та церковного суду єпархіальний архієрей має право "вето" (відведення кандидатури).

ЄПАРХІЯЛЬНА РАДА

(основний склад станом на 2019 рік)

1. Митрополит Йонатан (Єлецьких) - голова, правлячий архієрей Тульчинської єпархії.
2. Єпископ Ладижинський Сергій (Аніцою), вікарій Тульчинської єпархії, керуючий справами Тульчинської єпархії, секретар Єпархіальної ради.
3. Протоієрей Роман Рудаков, благочинний м. Тульчина.
4. Протоієрей Василь Гончарук, благочинний Немировського церковного округу.
5. Протоієрей Олександр Палисюк, завідувач канцелярії Тульчинського єпархіального управління.
6. Протоієрей Василь Ковач, другий секретар Тульчинської єпархії.

Примітка. З благословення правлячого архієрея всі благочинні єпархіальних церковних округів, керівники єпархіальних відділів (правозахисний, молодіжний, паломницький та ін.) та запрошені настоятели храмів єпархії входять до розширенийсклад Єпархіальної ради (з правом голосу).

ПРО ЄПИСКОПСЬКУ РАДУ ТУЛЬЧИНСЬКУ ЄПАРХІЮ

Єпископська рада – допоміжний ситуативний дорадчий орган при єпархіальному архієреї – заснована у жовтні 2016 року розпорядженням преосвященного Йонатана, архієпископа (нині митрополита) Тульчинського та Брацлавського.

До складу Єпископської ради входить вікарний архієрей Тульчинської єпархії – за посадою.

Склад Єпископської ради формується правлячим архієреєм з єпархіальних кліриків, які мають позитивний досвід богослужбової, благодійної, місіонерської, адміністративної та господарської діяльності.

Е П А Р Х І А Л Ь Н І Й Ц Е Р К О В Н І Й С У Д

(станом на 2018 рік)

1. Протоієрей Роман Рудаков, – голова, благочинний м. Тульчина.
2. Протоієрей Василь Гончарук – секретар, благочинний Немировського церковного округу.
3. Протоієрей Сергій Пояркін, настоятель Свято-Покровського храму села Суворівське Тульчинського церковного округу.

ЄПАРХІАЛЬНІ МОНАСТИРІ

1) Свято-Успенський чоловічий монастир, Тишківська слобода, Гайсинське благочиння. Настоятель – ігумен Амфілохій (Василевський).

2) Жіночий монастирв ім'я Святого Архістратига Михайла (Архангело-Михайлівський) у райцентрі Чечельн і к. Настоятельця - ігуменія Серафима (Смагло).

................................................................................................................................................................................................

Протоієрей РОМАН РУДАКІВ, благочинний храмів міста Тульчин, Тульчинська єпархія УПЦ

КОРОТКИЙ НАЧОР ІСТОРІЇ

ПРАВОСЛАВНОГО ЦЕРКОВНО-АДМІНІСТРАТИВНОГО УСТАТКУВАННЯ ПОДОЛІЇ

Як відомо, від хрещення Русі до половини ХV століття Поділля та Галичина перебували в юрисдикції Митрополита Київського, який постачав до міст протопопів (благочинних) для керівництва всім духовенством. У другій половині XV ст. церкви та монастирі Галичини та Поділля світська влада підпорядкувала намісникам львівського міського пристрасті, але за короля Сигізмунда I (на вимогу православного дворянства, міщан та братств) подільське духовенство знову було передано в управління Київської Митрополії. Місто ж Бр аЦлав став адміністративним центром однойменного воєводства.

З 1498 Брацлав піддавався постійним спустошенням від кримських татар, що нападали за наказом турецьких султанів, що воювали з Польщею. Їхні набіги були такими частими і такими згубними, що в 1598 році всі урядові та судові установи воєводства були перенесені в безпечніше невелике містечко. - Вінниця.

Після укладання політичного союзу Литви та Польщі та утворення єдиної держави – Речі Посполитої почався наступ шляхти та Римського Костела на православних Білорусії та України, наслідком якого стала Брестська церковна унія з Римом. Згодом розпочалася і нещадна економічна експлуатація кріпаків польськими феодалами, в якій брала активну участь і верхівка єврейського Кагала, що орендувала їх великі землі на Україні.

Сукупність економічного гніту та складних міжнаціонально-релігійних протиріч породило запекле військове протистояння – Хмельниччину, і призвело, зрештою, до політичного поділу польських територій між трьома сусідніми імперіями (Австрія, Німеччина, Росія) на тривалий історичний період.

Польський уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних підданих на території Речі Посполитої, а православна віра була поставлена ​​поза законом.

Духовенство, яке прийняло унію, зрівняли у правах з ксьондзами і підкорили львівським уніатським архієреям, а православне, що утискується, - Київським митрополитам і частково Переяславським єпископам.

На Поділлі, незважаючи на уніатсько-католицький тиск, тоді залишалося 562 православних церков: у протопопії Брацлавської – 70, у Немирівській – 56, Рашківській – 44, Гранівській – 52, Краснянській – 40, Браїлівській – 55, Вінницькій – 60, Вінницькій – 60 , у Ямпільській – 55.

В 1770 православні Подільського і Брацлавського воєводств наважилися секретно направити в Санкт-Петербург червоннянського протопопа Іоанна Базилевича з повідомленням про гоніння. 1773 року уніатський львівський митрополит Лев Шептицький направив у Волинське та Подільське воєводства Холмського єпископа Максиміліана Рило, який за допомогою польських військових команд став силою захоплювати православні церкви для насадження унії. Незабаром за рішенням варшавського католицького Конгресу 4 квітня 1776 року православне населення Правобережної України було обкладено спеціальним податком – харитативою, що складається з грошової та натуральної частин.

У 1771 і 1773 роках було розпочато нові звернення православних Поділля до Санкт-Петербурга з проханням захистити їх віру. І лише 1786 року під тиском уряду Імператриці Катерини II для православного населення польської Правобережної України відкрилася православна єпархія.

Правобережна частина України аж до 1793 року входила до складу католицької Речі Посполитої та ділилася на 4 воєводства – Київське (без Києва, який підпорядковувався Росії), Волинське, Подільське та Брацлавське.

Після ІІ розділу Польщі за Іменним указом Імператриці Катерини Великої 13 квітня 1793 року на Правобережжі України було утворено Ізяславську та Брацлавську губернії, а також засновано прикордонну з Австро-Угорщиною Кам'янецьку область.

Незабаром на території Мінської (Білорусія), Ізяславської та Брацлавської губерній було засновано єдину православну єпархію. 15 травня 1793 року туди було визначено єпископа. Ним став архіпастир із Київської Митрополії ім'ям Віктор, який у травні 1794 р. звернувся до всіх уніатів великого краю із закликом повернутися до віри отців. Грамота закінчувалася словами: «Гоніння зникли. Вдайтесь до обіймів Церкви, Матері вашої, і нехай насолодитеся тишею совісті, і нехай ходите шляхом істини, що веде вас до благодаті…».

Пастирський заклик отримав гарячий відгук і вже в лютому 1795 року архієпископ Віктор з радістю повідомив Святішому Синоду, що «1700 церков з 1032 року священиками і мільйоном мирянприйняті до обіймів Православної церкви». В одній тільки Брацлавської губерніїповернулися до Православ'я 1442 православних храмів.

Враховуючи успіх православної місії, Імператриця Катерина II видала Іменний указ: «Для кращого управління справ духовних ... заснувати в перший час одного місцевого архірея,… під' назвою (титулом)Брацлавського та Подільськогодавши йому місце (честі)під архіреєм Новгород-Сіверським ». Повне Збори Законів Російської Імперії, 1795 р.

Першим єпископом Брацлавським та Подільським визначено було бути архімандриту московського ставропігійного Донського монастиря Іоанікію (Полонному).

Він народився 1742 року на Волині у містечку Полонному, тому й прізвище його було Полонним. 13 травня 1795 р. архімандрит Іоанікій був висвячений на єпископа Брацлавського та Подільського з перебуванням у Кам'янці Подільському. (Владика Іоанікій трудився на кафедрі довгих 24 роки і помер 7 лютого 1819 на 78 році життя. Похований в Іоанно-Предтеченській церкві м. Кам'янець-Подільський).

У 1795 р. Брацлавсько-Подільську єпархію поділили на повіти: 1) Брацлавський, 2) Тульчинський, 3) П'ятигорський, 4) Липовецький, 5) Вінницький, 6) Хмельницький, 7) Махнівський, 8) Сквирський, 9) Літинський Могилівський, 11) Ямпільський, 12) Бершадський, 13) Гайсинський, 14) Кам'янецький, 15) Ушицький, 16) Проскурівський, 17) Зіньковецький, 18) Грудецький, 19) Старокостянтинівський, 20) Базилевський, 2 А повіти своєю чергою поділили на церковні благочиння.

Наприкінці вісімнадцятого століття в Брацлавсько-Подільській єпархії діяло два соборні та 2048 парафіяльні храми, в яких служили 1865 священиків, 1903 диякона і паламаря. Вважалося ще 69 заштатних священиків, 68 заштатних дияконів та паламарів, 319 семінаристів.

1797 року частину повітів було передано до Київської та Волинської губернії, а з Вознесенської єпархії приєднано – Балтський та Ольг пропольська.

У 1799 році, синодальним указом наказувалося, щоб міста Дубно, Кременець і Старокостянтинів, число яу Брацлавській єпархії, були віднесені до єпархії Житомирської. З цього моменту, зменшена у своєму складі Брацлавська єпархія мала називатися єпархією Подільською. Титул єпископа став «Подільський та Брацлавський».

У цьому адміністративному стані, перебуваючи у межах Подільської губернії, Подільсько-Брацлавська єпархія залишалася до 1917 року. На жаль, політичний хаос, що настав, Громадянська війнаі криваві гоніння на Церкву в революційній Росії порушили адміністративно-канонічне влаштування Подільського краю, що склалося, і тому встановити точний порядок заміщення кафедри на підставі виявлених архівних даних у повноті поки не представляється можливим.

Не раніше 1921 року було утворено Тульчинське вікаріатство Кам'янець-Подільської єпархії, яке припинилося вже в 1922 році у зв'язку з відпаданням єпископа Фотія (Маньковського) в обновленство.

Після закінчення ВВВ місто Вінниця стало адміністративним обласним центром східної Поділля. Вінницький єпископ став тимчасово управляти і західною частиною Поділля з центром у Хмельницькому (раніше називався Проскуров).

Стародавнє місто Кам'янець Подільський – колишній єпархіальний центр скасованої Подільсько-Брацлавської єпархії, державною владоювключено до складу Тернопільської області західної України. Нині місто Кам'янець-Подільський – духовно-адміністративний центр однойменної Кам'янець-Подільської єпархії УПЦ.

У 90-х роках ХХ століття, у зв'язку з крахом ідеології державного атеїзму, у Вінницькій єпархії, у складі якої був і м. Тульчин, почали швидко відроджуватись старі та будуватися нові храми. До кінця 1994 року їх налічувалося 561.

Враховуючи це, Священний Синод УПЦ 4 жовтня 1994 року ухвалив рішення про утворення Тульчинської єпархії шляхом виділення з Вінницької єпархії 16 східних благочинь.

До складу новоствореної Тульчинської єпархії увійшов і давній центр Подільської єпархії, колись багатолюдний Брацлав (нині у ньому проживає 6 тисяч осіб, у Тульчині – 12,5 тисяч осіб).

У 2014 році з Вінницької та Тульчинської єпархій Священний Синод УПЦ виділив кілька південних благочинь, з яких було утворено третю єпархію у Вінницькій області – Могилів-Подільську. Козятинське благочиння Тульчинської єпархії тоді ж увійшло до складу Вінницької єпархії.

До цього додамо, що у західній частині Поділля – у Хмельницькій області було утворено три самостійні єпархії УПЦ. Разом із Кам'янець-Подільською єпархією всі вони склали число 7, що є історичним максимумом числа православних єпархій на Поділля взагалі.

Правлячі архієреї БРАЦЛАВСЬКО-ПОДІЛЬСЬКІ, ПОДІЛЬСЬКО-БРАЦЛАВСЬКІ, ВІННИЦЬКО-БРАЦЛАВСЬКІ ТА ТУЛЬЧИНСЬКО-БРАЦЛАВСЬКІ

1. Архієпископ Іоанікій (Никифорович-Полонський) з 12 квітня 1795 року по 7 лютого 1819 року (помер).
2. Архієпископ Антоній (Соколов) з 15 березня 1819 року по 3 квітня 1821 року (помер 29 березня 1827 р.).
3. Архієпископ Ксенофонт (Троєпольський) з 3 липня 1821 по 24 січня 1832 (помер 4 травня 1834).
4. Архієпископ Кирило (Платонов-Богословський) з 24 січня 1832 по 28 березня 1841 (помер), який у жовтні 1835 освятив храм Різдва Христового м. Тульчина - нинішній Кафедральний собор).
5. Архієпископ Арсеній (Москвін) з 5 квітня 1841 року по 6 листопада 1848 року, після Київський митрополит (помер 28 квітня 1878р.).
6. Єпископ Елпідіфор (Бенедиктів) з 6 листопада 1848 по 29 березня 1851 року, згодом архієпископ (помер 31 травня 1861 р.).
7. Єпископ Євсевій (Іллінський) з 29 березня 1851 по 1 березня 1858, згодом екзарх Грузії - архієпископ (помер 12 березня 1879 р.).
8. Архієпископ Іринарх (Попов) з 17 березня 1858 року по 20 грудня 1863 року (помер 28 вересня 1868 р.).
9. Архієпископ Леонтій (Лебединський) з 20 грудня 1863 року по 2 жовтня 1874 року, згодом митрополит Московський (помер 1 серпня 1893 р.).
10. Єпископ Феогност (Лебедєв) з 7 грудня 1874 по 2 грудня 1878, згодом архієпископ Новгородський.
11. Єпископ Маркел (Попель) з 9 грудня 1978 року по 6 березня 1882 року.
12. Єпископ Вікторин (Любимов) з 6 березня по 21 серпня 1882 (помер).
13. Єпископ Іустин (Охотін) з 15 березня 1882 року по 28 березня 1887 року, згодом архієпископ Херсонський.
14. Єпископ Донат (Соколів-Бобінський) з 28 березня 1887 по 13 грудня 1890, згодом архієпископ.
15. Єпископ Димитрій (Самбікін) з 13 грудня 1890 року по 1 листопада 1896 року.
16. Єпископ Іриней – з 2 листопада 1896 року по 29 квітня 1900 року.
17. Єпископ Христофор (Смирнов) з 29 квітня 1900 року по 1 грудня 1904 року.
18. Єпископ Парфеній (Левицький) з 1 грудня 1904 до 15 вересня 1908 року.
19. Єпископ Серафим – з 15 вересня 1908 року по 22 березня 1914 року. Єпископ Митрофан (Афонський) з 22 березня 1914 року по жовтень 1917 року.
20. Єпископ Пімен (Пегов) з жовтня 1917 року по грудень 1919 року.
21. Єпископ Амвросій – з грудня 1919 до липня 1920 року.
22. Єпископ Пімен – з липня 1920 року по жовтень 1923 року.
23. Архієпископ Борис – з жовтня 1923 по січень 1927 року.
24. Єпископ Варлаам, який тимчасово управляє з січня 1927 по січень 1929 року.
25. Єпископ Петро, ​​керуючий із січня 1929 по липень 1931 року.
26. Сщмч. Олександр (Петровський) з 25 серпня 1933 року по 20 травня 1937 року.
27. Сщмч. Інокентій (Тихонов) з 5 квітня до 29 листопада 1937 року.
28. Євлогій (Марковський) з 5 серпня 1942 по 1943 рік.
29. Єпископ Максим (Бачинський) з 1944 по грудень 1945 року.
30. Протоієрей Н. М. Салата – 1946, уповноважений Патріаршого екзарха Усієї України.
31. Єпископ Яків (Заїка) з 2 лютого 1947 року по 18 листопада 1948 року.
32. Єпископ Анатолій з 1948 до 1949 року.
33. Єпископ Інокентій (Зельницький) з 30 січня 1949 по 27 грудня 1951 року.
34. Єпископ Андрій (Сухенко) з 27 грудня 1951 року по 9 лютого 1954 року в/в, єп. Чернівецький
35. Єпископ Андрій (Сухенко) з 9 лютого 1954 року по 17 жовтня 1955 року.
36. Архієпископ Симон (Івановський) з 19 жовтня 1955 року по 14 серпня 1961 року. (З 1942 року архієпископ Чернігівський і Ніжинський. У 1944 році заарештований НКВС і до 1954 відбував ув'язнення в Сибіру на лісоповалі).
37. Архієпископ Йоасаф (Лелюхін) з 14 серпня 1961 року по 30 березня 1964 року.
38. Архієпископ Аліпій (Хотовіцький) з 30 березня 1964 року по 11 листопада 1975 року.
39. Митрополит Агафангел (Савін) з 16 листопада 1975 по вересень 1991 року. Був незаконно порахований на спокій колишнім митрополитом Філаретом (Денисенко) – за протидію розколу.
40. Архієпископ Феодосій (Дикун) з вересня 1991 по 1992 рік.
41. Митрополит Агафангел (Савін) – 1992 рік (відновлений на кафедрі рішенням Архієрейського собору РПЦ перед переведенням до Одеси).
42. Митрополит Макарій (Свистун) з 22 червня 1992 року по 4 жовтня 1994 року – Вінницький та Брацлавський; (з 4 жовтня 1994 року по 4 червня 2007 року – Вінницький та Могилів-Подільський).
43. Митрополит Симеон (Щостацький) із 10.06. 2007 по - Вінницький та Могилів-Подільський; (з 5 січня 2013 року – Вінницький та Барський). 17 грудня 2018 року Священний Синод Української Православної Церкви заборонив у служінні митрополита Вінницького та Барського Симеона за ухилення до "автокефального" розколу ПЦУ.
44. Архієпископ Варсонофій (Столяр). Рішенням Священного Синоду УПЦ від 17 грудня 2018 р. (журнал № 72) призначено Преосвященним Вінницьким та Барським.

ТУЛЬЧИНСЬКО-БРАЦЛАВСЬКІ АРХІЄРЕЇ:

44. Єпископ Інокентій (Шестополь), Тульчинський та Брацлавський з 1994 по 1999 рік.

46. ​​Митрополит Йонатан (Єлецьких), Тульчинський та Брацлавський, з листопада 2006 року і понині.

Джерела та література:

1. Парафії та церкви Подільської єпархії. За ред. Євфімія Сецинського, 1901 рік.

2. Нариси історії Подільської єпархії (1795-1995), О.К. Лісій.

3. Подільські єпархіальні відомості 1876р., 1895р.

4. Подільські архіпастирі (1795–1895). В.Якубович, П. Викул., 1895

Російська православна церква Українська православна церква … Вікіпедія

У цій статті не вистачає посилань на джерела інформації. Інформація має бути перевіряється, інакше вона може бути поставлена ​​під сумнів та видалена. Ви можете … Вікіпедія

Цю статтю слід вікіфікувати. Будь ласка, оформіть її згідно з правилами оформлення статей.

До складу Російської православної церкви входять єпархії прямого підпорядкування в Росії, Близькому зарубіжжі, Америці та Європі, Китайська та Японська автономні православні церкви, самоврядні Українська, Молдавська, Латвійська, Естонська та Російська ... Вікіпедія

У статті представлені короткі актуальні відомостіпро єпархії Російської православної церкви (Московського патріархату). Усі єпархії перераховані по регіонах їхнього знаходження в алфавітному порядку. Титули архієреїв збігаються з назвами очолюваних ними… … Вікіпедія

У Помісному Соборі беруть участь усі єпархіальні та вікарні архієреї (крім порахованих на спокій та тих, хто перебуває під забороною). Крім них, від єпархій вибирається по одному делегату від білого духовенства, від чернечих і мирян. Загальне число… … Вікіпедія

У статті представлені короткі актуальні відомості про єпархії Української православної церкви у складі Московського патріархату Див.

Єпархії Української православної церкви У статті представлені короткі актуальні відомості про єпархії Української православної церкви у складі Московського патріархату Див. також статтю Єпархії України Назва єпархії Заснування Правлячий архієрей…

Відеозапис спростовує наклеп на клірика канонічної Церкви.

Ієромонах Ієронім (Зуб) справедливо відмовив греко-католичці Оксані Либідь у праві стати сприйняткою немовляти, якого батьки вирішили хрестити у православ'ї. Про це йдеться у заяві, опублікованій прес-службою Тульчинської єпархії Української Православної Церкви.

20 січня 2019 року під час Таїнства хрещення у Вознесенському храмі м. Бершаді Вінницької області Оксана Либідь, запрошена батьками дитини бути хрещеною матір'ю, на уточнююче питання ієромонаха Ієроніма, який звершував Таїнство, заявила, що сповідує греко-католицьку віру. Священик відмовив дівчині в праві стати хлопчиком і попросив зайняти місце біля гостей. Таїнство хрещення продовжилося, але Оксана Либідь почала перебивати молитвослів'я вигуками, тож ієромонах Ієронім попросив її покинути церкву. Через деякий час дівчина повернулася у супроводі свого отця, учасника АТО, який став у грубій формі з'ясовувати, чому його доньку «вигнали з храму».

Відеозапис потрапив у ЗМІ, які спробували роздмухати з цієї історії «грандіозний скандал». У зв'язку з цим Тульчинська єпархія УПЦ виступила із заявою.

Як нагадали у прес-службі, згідно з давнім загальноправославним канонічним правом хрещеними батьками (сприймачами) православних дітей можуть бути лише хрещені, віруючі члени Православної Церкви. Оскільки Оксана Либідь публічно заявила, що є греко-католичкою, відмова священика на її участь у Таїнстві як хрещена мати була цілком справедливою.

«У подібній ситуації так само вчинили б усі священики канонічної Української Православної Церкви», – зазначили у Тульчинській єпархії.

Невідповідною насправді вигадкою назвали у прес-службі твердження, ніби Оксані Либідь було відмовлено стати сприйнячем за читання молитов українською. У Тульчинській єпархії нагадали про приходи з українською мовою богослужіння, що існують на її території, а також про книгу «Тлумачний путівник Божественною літургією святителів Іоанна Златоуста і Василія Великого» з молитвослів'ями українською мовою, виданою митрополитом Тульчином Тульчинським.

У прес-службі наголосили, що наявна відеозаписспростовує заяви про неналежну поведінку клірика канонічної Церкви – під час інциденту ієромонах Ієронім поводився тактовно і стримано, чого не скажеш про Оксану Либідь та її батька, який образливо висловлювався на адресу священика і обіцяв з ним «розправитися».

Рішенням правлячого архієрея, «за мужнє стояння у Православ'ї» та «високий духовний приклад вірності ієрейській присязі», ієромонах Ієронім (Зуб) буде представлений до позачергової церковної нагороди.

Першим єпископом Тульчинським був так само, як і на Славській єпархії, святитель страждальник - Олімпій I. Він висвячений на цю єпархію 26 вересня 1847 р. Але в 1854 р. він був заарештований разом з Аркадієм, архієпископом Славським, російським військовим командуванням і відправлений , де і був укладений у Суздальську фортецю. Там він і спочив про Господа 25 серпня 1859, там же і похований.

Другим Тульчинським єпископом був Юстин, поставлений 22 травня 1861 р. Браїлівським єпископом Ануфрієм. Занадто молодим він висвячений на єпископів і, крім того, мав неспокійний характер, що й спричинило його падіння: він поїхав до Росії і там приєднався до єдиновірства в 1867 році.

Третім єпископом був Єремія, поставлений 30 листопада 1872 р. Але наступного року помер 28 липня і похований у Славському монастирі.

Четвертим був єпископ Віссаріон, висвячений 16 грудня 1873 р. Правил Тульчинською єпархією до кінця 1877 р. Цього ж року, 6 грудня, переведений на Ізмаїльську єпархію зі зведенням у сан архієпископа. Помер у м. Ізмаїлі 27 січня 1881

П'ятим Тульчинським єпископом був Олімпій II, висвячений 15 серпня 1878 р. У 1883 р. здійснено намісниками митрополії з залишенням за ним Тульчинської єпархії. Помер 20 січня 1899 р. в Галицях, де і похований.

Шостим був єпископ Макарій, висвячений на цю єпархію 4 червня 1900 р., водночас названий і намісником митрополії. У митрополити зведено 10 вересня 1906 р.

Сьомим був Йоасаф, поставлений в єпископи 13 травня 1907 р. Але наступного року він помер у митрополії 15 вересня і там похований.

Дев'ятим був Никодим, поставлений 13 жовтня 1919 1 жовтня 1924 зведений в митрополити.

Десятим є єпископ Савватій Славський. Йому було доручено керувати Тульчинською єпархією з 1927 р.

Одинадцятим був єпископ Інокентій, колишній Кишиневський. Наприкінці червня місяця 1940 р. Бесарабія відійшла до радянської Росії. Єпископу Інокентію тому довелося покинути м. Кишинів. Він оселився у м. Тульче. Тульчинські християни звернулися до нього із проханням прийняти у своє завідування Тульчинську єпархію. На це виявив письмову згоду та єпископ Савватій. Митрополит Силуян на підставі цього і доручив єпископу Інокентію керувати Тульчинською єпархією.

Обидві єпархії – Славська та Тульчинська – спочатку були під турецьким пануванням, оскільки Добруджа входила до складу Турецької імперії. Турецький уряд майже від початку заснування цих єпархій визнав і затвердив канонічно-правове становище старообрядницької ієрархії з властивою їй владою. Але після російсько-турецької війни 1877 р. Добруджа відійшла до Румунії і таким чином єпархії опинилися вже в межах Румунського королівства. Румунський уряд визнав за ними всі права, які вони користувалися в Туреччині. У такому становищі вони існують до нашого часу.