The last leaf паралельний переклад. O.Henry - The Last Leaf - (Last Leaf, The) - WebLitera - бібліотека паралельного читання

Про Генрі
(Переклад Дарузез)

ОСТАННЕ ЛИСТ

У невеликому кварталі на захід від Вашингтон-скверу вулиці переплуталися і зламалися в короткі смужки, які називаються проїздами. Ці проїзди утворюють дивні кути та криві лінії. Одна вулиця там навіть перетинає саму себе разів зо два. Якомусь художнику вдалося відкрити дуже цінну властивість цієї вулиці. Припустимо, збирач з магазину з рахунком за фарби, папір і полотно зустріне там самого себе, що йде по-своясі, не отримавши жодного центу!

І ось митці натрапили на своєрідний квартал Гринич-Вілледж у пошуках вікон, що виходять на північ, покрівель XVIII століття, голландських мансард і дешевої квартирної плати. Потім вони перевезли туди кілька олов'яних кухлів і одну-дві жаровні з Шостою авеню і заснували "колонію".

Студія Сью та Джонсі містилася нагорі триповерхового цегляного будинку. Джонсі - зменшувальне від Джоанни. Одна приїхала зі штату Мейн, інша – їхньої Каліфорнії. Вони познайомилися за табльдотом одного ресторанчика на Восьмій вулиці і знайшли, що їхні погляди на мистецтво, цикорний салат та модні рукави цілком збігаються. У результаті виникла спільна студія. Це було в травні. У листопаді непривітний чужинець, якого лікарі називають Пневмонією, незримо розгулював колонією, торкаючись то одного, то іншого своїми крижаними пальцями. По Східній стороні цей душогуб крокував сміливо, вражаючи десятки жертв, але тут, у лабіринті вузьких провулків, що поросли мохом, він плився нога за ногу.

Пана Пневмонію не можна було назвати галантним старим джентльменом. Мініатюрна дівчина, малокровна від каліфорнійських зефірів, навряд чи могла вважатися гідним противником для дужого старого глухого кута з червоними кулачищами і задишкою. Однак він звалив її з ніг, і Джонсі лежала нерухомо на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь дрібну палітурку голландського вікна на глуху стіну сусіднього цегляного будинку.

Одного ранку стурбований лікар одним рухом кудлатих сивих брів викликав Сью в коридор.

У неї один шанс... ну, скажімо, проти десяти, - сказав він, струшуючи ртуть у термометрі. - І те, якщо вона сама захоче жити. Вся наша фармокопея втратить сенс, якщо люди почнуть діяти на користь трунаря. Ваша маленька панночка вирішила, що їй уже не видужати. Про що вона думає?

Їй... їй хотілося написати фарбами Неаполітанську затоку.

Фарбами? Нісенітниця! Чи немає в неї на душі чогось такого, про що справді варто було б думати, наприклад чоловіка?

Ну, тоді вона просто ослабла, – вирішив лікар. - Я зроблю все, що зможу зробити як представник науки. Але коли мій пацієнт починає рахувати карети у своїй похоронній процесії, я скидаю п'ятдесят відсотків із цілющої сили ліки. Якщо ви зумієте досягти, щоб вона хоч один раз запитала, якого фасону рукави носитимуть цієї зими, я вам ручаюся, що матиме один шанс із п'яти замість одного з десяти.

Після того, як лікар пішов, Сью вибігла в майстерню і плакала в японську паперову серветку доти, доки та не розмокла остаточно. Потім вона сміливо увійшла до кімнати Джонсі з креслярською дошкою, насвистуючи регтайм.

Джонсі лежала, повернувшись обличчям до вікна, ледь помітна під ковдрами. Сью перестала насвистувати, думаючи, що Джонсі заснула.

Вона прилаштувала дошку і почала малюнок тушшю до журнального оповідання. Для молодих художників шлях у Мистецтво буває вимощений ілюстраціями до журнальних оповідань, якими молоді автори мостять собі шлях до Літератури.

Накидаючи для розповіді фігуру ковбоя з Айдахо в елегантних штанах у вигляді підкови і з моноклем в оці, Сью почула тихий шепіт, що повторився кілька разів. Вона квапливо підійшла до ліжка. Очі Джонсі були розплющені. Вона дивилася у вікно і рахувала – рахувала у зворотному порядку.

Дванадцять, - сказала вона, і трохи згодом: - одинадцять, - а потім: "десять" і "дев'ять", а потім: "вісім" та "сім" майже одночасно.

Сью подивилася у вікно. Що там було рахувати? Було видно тільки порожній, похмурий двір і глуха стіна цегляного будинку за двадцять кроків. Старий-старий плющ із вузлуватим, підгнилим біля коріння стовбуром заплів до половини цегляну. стіни. Холодне дихання осені зірвало листя з лози, і оголені скелети гілку чіплялися за цеглу, що обсипалася.

Що там таке, люба? - Запитала Сью.

Шість, - ледь чутно відповіла Джонсі. Тепер вони облітають швидше. Три дні тому їх було майже сто. Голова паморочилася рахувати. А тепер це просто. Ось і ще один полетів. Тепер лишилося лише п'ять.

Чого п'ять, люба? Скажи своїй Сьюді.

Листя. На плющі. Коли впаде останній лист, я помру. Я знаю це вже три дні. Хіба лікар не сказав тобі?

Вперше чую таку дурість! - З чудовою зневагою відпарувала Сью. - Яке відношення може мати листя на старому плющі до того, що ти видужаєш! А ти ще так любила це плющ, бридка дівчинко! Не будь дурнею. Та ще сьогодні вранці лікар казав мені, що ти скоро одужаєш... дозволь, як же це він сказав?.. що маєш десять шансів проти одного. Адже це не менше, ніж у кожного з нас тут, у Нью-Йорку, коли їдеш у трамваї або йдеш повз новий будинок. Спробуй з'їсти трошки бульйону і дай твоїй Сьюді закінчити малюнок, щоб вона могла збути його редатору і купити вина для своєї хворої дівчинки та свинячих котлет для себе.

Вина тобі купувати більше не треба, - відповіла Джонсі, пильно дивлячись у вікно. - Ось і ще один полетів. Ні, бульйону я не хочу. Отже, залишається лише чотири. Я хочу бачити, як впаде останній лист. Тоді помру і я.

Джонсі, люба, - сказала Сью, нахиляючись над нею, - обіцяєш ти мені не розплющувати очей і не дивитися у вікно, поки я не закінчу працювати? Я маю здати ці ілюстрації завтра. Мені потрібне світло, бо спустила б штору.

Хіба ти не можеш малювати в іншій кімнаті? - холодно спитала Джонсі.

Мені хотілося б посидіти з тобою, - сказала Сью. - А крім того, я не бажаю, щоб ти дивилася на це безглузде листя.

Скажи мені, коли скінчиш, - заплющуючи очі, вимовила Джонсі, бліда й наполеглива як повалена статуя, - бо мені хочеться бачити, як впаде останній лист. Я втомилася чекати. Я втомилася думати. Мені хочеться звільнитися від усього, що мене тримає, - летіти, летіти все нижче і нижче, як один з цих бідних, втомлених листків.

Постарайся заснути, - сказала Сью. - Мені треба покликати Бермана, я хочу писати з нього золотошукача-самітника. Я найбільше на хвилинку. Дивись, не ворушись, поки я не прийду.

Старий Берман був художником, який жив на нижньому поверсі під їхньою студією. Йому було вже за шістдесят, і борода, вся в завитках, як у Мойсея Мікеланджело, спускалася в його голови сатира на тіло гнома. У мистецтві Берман був невдахою. Він усе збирався написати шедевр, але й не почав його. Вже кілька років він не писав нічого, крім вивісок, реклам тощо мазні заради заробітку. Він заробляв дещо, позуючи молодим художникам, яким професіонали-натурники виявлялися не по кишені. Він пив запоєм, але все ще говорив про свій майбутній шедевр. А в іншому це був злий дідок, який знущався з будь-якої сентиментальності і дивився на себе як на сторожового пса, спеціально приставленого для охорони двох маленьких художниць.

Сью застала Бермана, що пахнув ялівцевими ягодами, в його напівтемній комірчині нижнього поверху. В одному кутку стояло на мольберті незаймане полотно, готове прийняти перші штрихи шедевра. Сью розповідає старому про фантазію Джонсі і про свої побоювання щодо того, як би вона, легка і тендітна, як листок, не відлетіла від них, коли ослабне її неміцний зв'язок зі світом. Старий Берман, червоні очі якого дуже помітно сльозилися, розкричався, насміхаючись над такими ідіотськими фантазіями.

Що! – кричав він. - Чи можлива така дурість - помирати від того, що листя падає з проклятого плюща! Перший раз чую! Ні, не хочу позувати для вашого ідіота-самітника. Як ви дозволяєте їй забивати собі голову такою нісенітницею? Ах, бідолашна маленька міс Джонсі!

Вона дуже хвора і слабка, сказала Сью, - і від лихоманки їй спадають на думку різні болючі фантазії. Дуже добре, містере Бермане, якщо ви не хочете мені позувати, то й не треба. А я все-таки думаю, що ви неприємний старий... неприємний старий базікання

Ось справжня жінка! – закричав Берман. - Хто вам сказав, що я не хочу позувати? Ідемо. Я йду з вами. Півгодини я кажу, що хочу позувати. Тут зовсім не місце хворіти на таку гарну дівчину, як міс Джонсі. Одного дня я напишу шедевр, і ми всі поїдемо звідси. Так Так!

Джонсі спала, коли вони піднялися нагору. Сью спустила штору до самого підвіконня і зробила Берманові знак пройти до іншої кімнати. Там вони підійшли до вікна і злякано поглянули на старий плющ. Потім переглянулись, не кажучи жодного слова. Ішов холодний наполегливий дощ навпіл зі снігом. Берман у старій синій сорочці сів у позі золотошукача-самітника на перевернутий чайник замість скелі.

На інше уторо Сью, прокинувшись після короткого сну, побачила, що Джонсі не зводить тьмяних, широко розкритих очей зі спущеної зеленої штори.

Підніми її, я хочу бачити, - пошепки скомандувала Джонсі.

Сью втомлено слухалася.

І дивіться, будь ласка! Після зливи і різких поривів вітру, що не вгамовувалися всю ніч, на цегляній стіні ще виднівся один лист плюща - останній! Все ще темно-зелене біля стебла, але зворушене по зубчастих краях жовтизної тління і розпаду, він хоробро тримався на гілці за двадцять футів над землею.

Це останній, - сказала Джонсі. - Я думала, що він неодмінно впаде вночі. Я чула вітер. Він упаде сьогодні, тоді помру і я.

Мила, мила! - казала Сью, опускаючи стомлену голову на подушку! - Подумай хоч про мене, як не хочеш думати про себе! Що буде зі мною!

Але Джонсі не отчечала. Душа, готуючись вирушити в таємничий, далекий шлях, стає чужою для всього світу. Болюча фантазія заволоділа Джонсі безроздільно, після того як одна за одною порвалися всі нитки, що пов'язували її з життям і людьми.

День минув, і навіть у сутінках вони бачили, що самотній лист плюща тримається на своєму стеблинку на тлі цегляної стіни. А потім, з настанням темряви, знову піднявся північний вітер, і дощ безперервно стукав у вікна, скочуючи з низької голландської покрівлі.

Як тільки розвиднілося, нещадна Джонсі звеліла знову підняти штору.

Лист плюща все ще залишався на місці.

Джонсі довго лежала, дивлячись на нього. Потім покликала Сью, яка розігрівала для неї курячий бульйон на газовому пальнику.

Я була поганим дівчиськом, Сьюді, - сказала Джонсі. - Мабуть, цей останній лист залишився на гілці тільки для того, щоб показати мені, яка я була бридка. Грішно бажати собі смерті. Тепер ти можеш дати мені трошки бульйону, а потім молока з портвейном... Хоча ні: принеси мені спочатку ручне еркало, а потім обклади мене подушками, і я сидітиму і дивитимусь, як ти куховариш.

Годиною пізніше вона сказала:

Сюді, я сподіваюся колись написати фарбами Неаполітанську затоку.

Вдень прийшов лікар, і Сью знайшла якийсь привід, щоб проводити його до передпокою.

Шанси рівні, - сказав лікар, потискуючи худу, тремтячу руку Сью. - При хорошому відході ви отримаєте перемогу. А тепер я маю відвідати ще одного хворого, внизу. Його прізвище Берман. Здається, він митець. Теж запалення легень. Він уже старий і дуже слабкий, а сильний напад. Надії немає жодної, але сьогодні його відправлять до лікарні, там йому буде зручніше.

Другого дня лікар сказав Сью:

Вона поза небезпекою. Ви виграли. Тепер харчування та догляд – це все.

Того ж дня до вечора Сью підійшла до ліжка, де лежала Джонсі, із задоволенням дов'язуючи яркосиній, зовсім марний шарф, і обняла її однією рукою разом з подушкою.

Мені треба щось сказати тобі, біла мишка, - почала вона. Містер Берман помер сьогодні у лікарні від запалення легенів. Він хворів лише два дні. Вранці першого дня швейцар знайшов Бермана на підлозі в кімнаті, що лежала непритомною. Черевики і весь його одяг промокли наскрізь і були холодні, як крига. Ніхто не міг зрозуміти, куди він виходив у жахливу ніч. Потім знайшли ліхтар, який все ще горів, сходи, зсунуті з місця, кілька кинутих пензлів та палітру з жовтою та зеленою фарбами. Подивися у вікно, люба, на останній лист плюща. Тебе не дивувало, що він не тремтить і не ворушиться від вітру? Ах, люба, це і є шедевр Бермана - він написав його тієї ночі, коли злетів останній лист.
====================

У LITTLE DISTRICT West Washington Square на streets мають величезні і скручені їхніми руками в невеликі strips називають "places". Ці "places" make strange angles and curves. 1 street crosses itself a time or two. Як артист once discovered valuable possibility в цій street. Зображення collector with bill for paints, paper and canvas should, in traversing this route, suddenly meet himself coming back, без cent having been paid on account!

So, на варті old Greenwich Village артисти людей, які біжать камінчики, hunting for north windows і eighteenth-century gables and Dutch attics and low rents. Там вони imported деякі pewter капуста і роз'їжджаючи ящик або два з Sixth Avenue, і became a "колони."

На top of squatty, three-story brick Sue і Johnsy мав свої студії. "Johnsy" був familiar for Joanna. Один був з Maine, інші з California. Вони мав мету в table d'ho^te of eighth street "Delmonico"s", і ведуться свої випробування в мистецтві, цигарковий салат і баскетбол sleeves so congenial що в joint studio resulted.

That was in May. У Листопаді забарвлений, unseen stranger, де лікарі називали Pneumonia, перетворювалися на колонію, стріляючи один тут і там з його іци finger. Понад East Side ця гірська strode boldly, smiting його victims scores, але його тяга trod slowly через руду наповнений і moss-grown "places."

Mr. Pneumonia was not what you would call a chivalric old gentleman. A mite of little woman with blood thinned by Californian zephyrs was hardly fair game for red-fisted, short-breathed old duffer. Але Johnsy he smote; and she lay, scarcely moving, on her painted iron bedstead, бігаючи через невеликі битви window-panes на blank side of next brick house.

Один ганяючий busy doctor invited Sue в дорозі з shaggy, grey eyebrow.

"She has one chance in - let us say, ten," he said, as he shook down the mercury in his clinic thermometer. "Ад те, що зміна є для того, щоб піти на живе. Цей спосіб людей має стріляти в кутку на стороні підводного ящика, щоб подивитися на природу фармакографії, щоб почути." . Has she anything on her mind?"

"She - she wanted to paint the Bay of Naples some day," said Sue.

"Paint? - bosh! Has she anything on her mind woth thinking about twice - a man, for instance?"

"A man?" said Sue, with a jews"-harp twang in her voice. "Is a man worth - but, no, doctor; there is nothing of the kind."

"Well, it is the weakness, then," said the doctor. "Я хотів би все, що ця мова, якщо я можу його filtr через мої ефекти, може зробити. Але якщо маю пацієнтів починають братися до кар'ягу в її funeral procession I subtract 50 cent from the curative power of medicines. If you will get to як одна проблема про нові зимові стилі в cloak sleeves I буде вести вашу ні-в шість разів для неї, усвідомити одну в цій."

Після доктора had gone, Sue went into workroom і cried Japanese napkin to a pulp. Then she swaggered into Johnsy's room with її drawing-board, whistling ragtime.

Johnsy lay, scarcely making a ripple under bedclothes, з її face toward the window. Він схилився шпилькою, думаючи, що він бувзавжди.

Він поєднується з його board і began pen-and-ink drawing illustrate a magazine story. Young artists мусить стискати їхню way to Art by drawing pictures for magazine stories that young authors write to pave thair wat o Literature.

Як Sue був наклейка в pár елегантних коней, що їздять тройники і monocle на фігурі hero, Idaho comboy, її аркуші нового звуку, кілька разів repeated. Це went quickly to bedside.

Johnsy's eyes were open wide. She was looking out the window and counting - counting backward.

Twelve, "she said, and a little later, "eleven"; and then "ten", and "nine";

Sue looked solicitously out the window. What was there to count? Вони були тільки bare, dreary yard, щоб бути луною, і blank side of brick house twenty feet away. Знову, old ivy vine, льодовиком і припинений на шпильках, climbed half-way вгору brick wall. Забарвленням заліза є стрижений його листи з vinné until iits skeleton branches clung, майже bare, to crumbling bricks.

"What is it, dear?" asked Sue.

"Six", said Johney, в майже whisper. "They" re falling faster now. Три дні тому вони були майже півгодини. It made my head ache to count them. But bow it"s easy. There goes another one. There areonle five left now."

"Five what, dear?" Tell your Sudie/"

"Leaves. On the ivy vine. When the last one false I must go too. I"ve known that for three days. Disn"t the doctor tell you?"

"Oh, я знаю, що це таке nonsense," з'єднаний Sue, з magnoficent scorn. "Що буде old ivy leaves to do with your gotting well? And you used to love that vine so, you naughty girl. Don't be a goosey. Why, the doctor told me this morning that your chances for getting well real real soon were - let"s see exactly what he said - he said the chances were ten to one! Нью-Йорк, коли ми ходьба на street-cars або ходьбі past a new building. Try to таке деякий broth now, and let Sudie go back to her drawing, якби він міг скористатися editor man with it, і купити port wine for her child, and pork chops for greedy self."

"You needn"t get any more wine," said Johnsy його очей fixed out the window.

"There goes another. No, I dont want any broth. That leaves just four. I want to see the last one fall before it gets dark. Then I"ll go too."

"Johnsy, dear," said Sue, bending over her, "буде оминути мене, щоб потрапити в purple yees closee, and not look out of the window until I am done working? A must hand those drawings in by to-morrow. Я потребую світло або я повинен витягнути shade down."

"Couldn"t you draw in the other room?" asked Johny coldly.

I"d rather be here by you," said Sue. "Besides, I don"t want you to keep looking at those silly ovy leaves."

"Tell me as soon as you have finished," said Johnsy, closing her eyes, and lying white and still as fallen statue, "because I want to see the last one fall. I"m tired of waiting. I'm tired of thinking. I want to turn loose my hold on everything, and go sailng down, down, тільки як один з those poor, tired leaves.

"Try to sleep", said Sue. "Я повинен скористатися Behrmann up to me be my model for the old hermit miner. I"ll not be gone a minute. Don"t cry too move till I come back."

Old Behrman був painter who lived on the ground floor beneath them. Він був шостий шістнадцять і мав Michael Angelo"s Mose beard curling down from the heart of satyr along the body of an imp. Behrman was a failure in art. of his Mistress's robe. He had been завжди про paint a masterpiece, але had never yet begun it. За кілька років він був намальований, не виходячи з того, що зараз і буде довірою в районі комерційної або реклами. He earned a little by serving as model to those young artists в колонії, хто не може брати ціну професіонала. Він тягнути gin to excess, і продовжується розмовляти з його комунікації masterpiece. Для того, щоб був хлопчиком малого old man, який скинув термічно в softness в anyone, і який здійснив його, як особливий mastiff-in-waiting для захисту двох молодих артистів в студії над.

Sue found Behrmann smelling strongly of juniper berries у його dimly-lighted den below. У одному кварталі була біла бавовняна на листя, що він був витрачаючи їх за двадцять-п'ять років на отримувати першу лінію masterpiece. Він має свій джентльмен фанати, і як він прикрашений ним буде, глибокий світла і фрагільно, як аркуш її, float away, коли її блискавка тримає світ grew weaker.

Star Behrman, з його červenим очима повільно streaming, повинен бути його повага і спрямованість на такі ідіотичні зображення.

"Vass!" he cried. "Це люди в світі ні з невдачею до die because leafs dey drop off з confounded vineyard? Я не можу казати, що це так. allow dot silly pusiness для того, щоб йти в бік його?

"She is very ill and weak," said Sue, "and the feveer has left her mind morbid and full of strange fancies. Але я думаю, що ви є horrid old - old flibberti-gibbet".

"You are just like a woman!" yelles Behrman. "Як я можу ні біса? Go on. I come mit you. For half an hour I haf peen trying to say dot I am ready to bose. Gott! 10:00:00:00:00:00:00:00:00

Johnsy був sleeping коли вони went upstairs. Мимо кинулися shade down to the window-sill and motioned Behrman into other room. У них вони перейшли з window добре на ivy vine. Там вони висловлюються на всіх інших для моменту без розмов. A persistent, cold rain was fallung, mingled with snow. Behrman, в його old blue shirt, біг його seat як hermit-miner на upturned kettle for a rock.

When Sue awoke from an hour's sleep Next mornong she found Johnsy with dull, wide-open staring at the drawn green shade.

"Pull it up! I want to see," він орден, in a whisper.

Wearily Sue obeyed.

But, lo! Після того, як біжить сніданки і величезні щирості вітер, що хлопець простягається через живий довгий ніч, вони їдять крізь пов'язку з брилкою walll один ivy leaf. Це був останній на вершині. Залишається тьмяна зелена біля свого штучка, але з її з'єднаними очками кинута з жовтим розв'язанням і розгубленням, його добрі брязки від брами деякі двадцяти листів над гроном.

"It is the last one," said Johnsy. "Я думаю, що це буде суворий fall при night. I heard the wind. It will fall to-day, and I shall die at the same time."

"Dear, dear!" said Sue, leaning her worn face down to the pillow; "think of me, if you won"t think of yourself. What would I do?"

Але Johnsy did njt answer. Любимий, що в усьому світі я вірить, що це робиться, що йде на його хитромудрий, far jouney. Fancy seemed to posses her more strongly as one by one the ties that bound her to friendship and to earth were loosed.

The day wore away, і навіть через twilight they could see the lone ivy leaf clinging to its stem against the wall. And then, with the coming of the night north wind was again loosed, while the rain still beat against the windows and pattered down from the low Dutch eaves.

When it was light enough Johnsy, merciless, commanded that the shade be raised.

The ivy leaf був still there.

Johnsy lay a long time looking at it. And then she called to Sue, who була stirring її цукерки цукерки над штаном.

"I"ve been a bad girl, Sudie," said Johnsy. "Something has made that last leaf stay there to show me how wicked I was. It is a sin to want to die. Ви можете bring me a malý broth now, and some milk with a little port in it, and - no; bring me a hand-mirrow first; and the pack деякі муніципалітети про мене, і я буду сидіти und watch you cook."

An hour later she said -

"Sudie, some day I hope to paint the Bay of anaples."

Лікар біжить в добу, і Sue had був розбитий до ходу в ході, як він.

"Євий спосіб," вивчають лікаря, говорячи, що це думає, shaking hand in his. "Як добре нурсувати вас", щоб виконати. артист, I believe.

Next Day Doctor Said to Sue: "She"s out of dange. You"ve won. Nutrition and care now - that"s all."

And taht afternoon Sue came до bed where Johnsy lay, contentdely knitting a дуже blue і дуже useless woolen shoulder scarf, і put one arm around her, pilllows and al.

"A have something to tell you, white mouse," she said. ""Mr. Behrman died of pneumonia today in hospital. He wai ill only two days. Janitor підняв його на вечорі першої доби в його ліжку внизу ліжка з балконом. Його черевики і шкіра були wet through and icy cold. And couldnt imagene where he had been on such a dreadful night. And then they found lantern, still lighted, and ladder that had been dragged from its place, and some scattered brushes, and palette with green and yellow colors mixed on it, and - look out the window, dear, at the lasr ivy leaf on the wall. Didn"t you wonder why it never fluttered or moved when the wind blew? Ah darling, it"s Behrman"s masterpiece - He painted it there the night that the last leaf fell."

No media source currently available

0:00 0:14:22 0:00

Наша сторія завжди називається "The Last Leaf." It was written by O. Henry. Here is Barbara Klein with the story.

Багато артистів живуть в Greenwich Village area of ​​New York. Two young women named Sue and Johnsy shared apartment studio at the top of three-story building. Johnsy's real name був Joanna.

У листопаді, забарвлений, unseen stranger came до visit the city. Це disease, pneumonia, killed багато людей. Johnsy lay on her bed, hardly moving. Він скидався через маленьке window. Він мусить бачити бік будинку next to her building.

Одна манера, доктор вивчає Джонсі і біг її temperature. Then he spoke with Sue in another room.

"She has one chance in - let us say ten," he said. "Анд that chance is for her to want to live. Your friend has made up her mind that she is not going to get well. Has she anything on her mind?"

"She - she wanted to paint the Bay of Naples in Italy some day," said Sue.

"Paint?" said the doctor. "Bosh! Has she anything on her mind worth thinking twice -- a man for example?"

"A man?" said Sue. "Is a man worth - but, no, doctor; there is nothing of the kind."

"I will do all that science can do," said the doctor. "Буть коли ми хворі починаємо до count the carriages at її funeral, I таке away fifty percent from the curative power of medicines."

Після доктора had gone, Sue went into workroom and cried. The she went to Johnsy's room with її drawing board, whistling ragtime.

Johnsy lay with її face toward the window. Sue stopped whistling, мислення she був asleep. She began making a pen and ink drawingдля магазину в магазині. Young artists must work their way to "Art" by making pictures for magazine stories. Sue heard a low sound, several times repeated. Це went quickly to bedside.

Johnsy"s eyes were open wide. She was looking out the window and counting -- counting backward. "Twelve," she said, and a little later "eleven"; and then "ten" and "nine;" and then "eight " and "seven," майже до іншого.

Sue looked out the window. What was there to count? Там були тільки empty yard і blank side of house seven meters away. Знову ivy vine, going bad at roots, climbed half way up the wall. Забарвлений бризки на замерзлий had стрижені листи з plant until його branches, майже bare, hung on the bricks.

"What is it, dear?" asked Sue.

"Six," said Johnsy, quietly. "They" re falling faster now. Три дні тому вони були майже півгодини. It made my head hurt to count them. But now it"s easy. There goes another one. There are only five left now."

"Five what, dear?" asked Sue.

"Leaves. On the plant. When the last one falls I must go, too. I"ve known that for three days. Didn"t the doctor tell you?"

"Oh, я знаю, що так," said Sue. "Що буде old ivy leaves to do with your get well? And you used to love that vine. Don't be silly. Why, the doctor told me this morning that your chances for getting well real soon were -- let's see exactly what he said – he said the chances were ten to one! Try to eat some soup now. And, let me go back до мого drawing, so I can sell it to magazine and buy food and wine for us."

"Ви повинні", щоб отримати будь-яке більше wine," said Johnsy, керуючи її очима fixed out the window. "There goes another one. No, I don"t want any soup. That leaves just four. I want to see the time one fall before it gets dark. Then I"ll go, too."

"Johnsy, dear," said Sue, "буде вам дати мені керувати своїми очима closeed, і не видно з window until I am done working?

"Tell me as soon as you have finished," said Johnsy, closing her eyes and lying white and still as a fallen statue. "I want to see the last one fall. I"m tired of waiting. I"m лайка думати. Я хотів би кинути мою шпагу на всі, і ти збираюсь down, down, тільки як один з цих порогів, лайливі лиси."

"Try to sleep," said Sue. "Я повинен Call Mister Behrman вгору до мого автомобіля для мого drawing of old miner. Don"t try to move until I come back."

Old Behrman був painter who lived on the ground floor of the apartmentБудівництво. Behrman was a failure in art. За роки, він повинен був планувати до фарбування роботою мистецтва, але він не повинен yet begun it. He earned a little money by serving as model до артистів, які не можуть платити для професійного model. He was a fierce, мало, old man who protected the two young women в студії апартаментів над ним.

Sue found Behrman in his room. У одній зоні була бланк canvas що мав бути кинути двадцять-п'ять років для першої лінії з фарбою. Sue told him about Johnsy and how she feared that her friend would float away like a leaf.

Old Behrman був angered at such an idea. "Чи є люди в світі з невдачею до die because leaves drop off a vine? Why do you let that silly business come in her brain?"

"She is very sick and weak," said Sue, "and the disease has left her mind full of strange ideas."

"Це не є будь-яким місцем, в якому один з хороших як Miss Johnsy shall lie sick," yelled Behrman. "Якщо ти будеш фарбувати masterpiece, і ми збираємося all go away."

Johnsy був sleeping коли вони went upstairs. Sue pulled the shade down to cover the window. Він і Behrman went в іншій кімнаті. Вони вислизали з windows помітно на ivy vine. Там вони вислизають на всіх інших безпереговорів. A cold rain був falling, mixed with snow. Behrman sat and posed як miner.

Next morning, Sue awoke після 'hour's sleep. She found Johnsy with wide-open eyes staring at the covered window.

"Pull up the shade; I want to see," she ordered, quietly.

Після тяжкої повітки і жердини вогнем, що занурюється через ніч, вони їдять стільники через wall one ivy leaf. Вона була останньою на вірні. It was still dark green at the center. Але його edges були colored with the yellow. It hung bravely від брами за сім метрів над гроном.

"It is the last one," said Johnsy. "Я думаю, що це буде суворий fall during the night. I heard the wind. It will fall today and I shall die at the same time."

"Dear, dear!" said Sue, leaning her worn face down toward the bed. "Think of me, if you won"t think of yourself. What would I do?"

Але Johnsy did not answer.

Next morning, коли він був світлом, Джонсі повірив, що window shade be raised. The ivy leaf був still there. Johnsy lay for long time, looking at it. And then she called to Sue, who was preparing chicken soup.

"I"ve been a bad girl," said Johnsy. "Something has made that last leaf stay there to show me how bad I was. It is wrong to want to die. You may bring me a little soup now."

An hour later she said: "Конець I hope to paint the Bay of Naples."

Останній в день, лікарка, і він розмовляв до нього в холлі.

"Even chances," said the doctor. "Якщо хороший спосіб, ви"ll win. І тепер ми повинні більше іншого випадку, що я маю в вашому будинку. Behrman, his name is -- деякий малюнок артист, I believe. Pneumonia, too. He is old, weak man and his case is severe. There is no hope for him; але вони ходять до hospital today to ease his pain."

Next day, doctor said to Sue: "She"s out of danger. You won. Nutrition and care now - that"s all."

Останній день, Sue came до bed де Johnsy lay, і put 1 arm around her.

"Я мав деякий час, щоб ти, білий," she said. "Містер Behrman попросив pneumonia today в hospital. Він був пильний тільки два дні. Вони пізнали його протягом денного дня в його помешканні ліжка, що тримаються з дугою. where he had been on such a terrible night.

And then they found a lantern, still lighted. And they found a ladderщо він був переміщений з його місця. And art supplies and painting board with green and yellow colors mixed on it.

And look out the window, dear, at the last ivy leaf on the wall. Didn"t you wonder why it never moved when the wind blew? Ah, darling, it is Behrman"s masterpiece – he painted it there the night that the last leaf fell."

Для того, щоб завантажити спільний план, щоб скористатися цією частиною столиці, .

Now it"s your turn to used the words in this story. How much would you risk to help another person? Let us know in the comments section or on our

У малому центрі West Washington Square на вулицях мають їздити crazy і скручені їхніми руками в невеликі strips називається "places." Ці "places" make strange angles and curves. 1 street crosses itself a time or two. Як артист once discovered valuable possibility в цій street. Зображення collector with bill for paints, paper and canvas should, in traversing this route, suddenly meet himself coming back, без cent having been paid on account!

So, на варті old Greenwich Village артисти людей, які біжать камінчики, hunting for north windows і eighteenth-century gables and Dutch attics and low rents. Там вони imported деякі pewter капуста і роз'їжджаючи ящик або два з шести avenue, і became a "колони."

На top of squatty, three-story brick Sue і Johnsy мав свої студії. "Johnsy" був familiar for Joanna. One was from Maine; інші з California. Вони м'яче в приміщенні table d'hote of eighth street "Delmonico"s," і засновані їх куштування в мистецтві, цигарковий салат і баскетбол sleeves so congenial що в joint studio resulted.

That was in May. У Листопаді cold, unseen stranger, де лікарі називали Pneumonia, перекинулися про колонію, стріляючи один з них і там з його іци fingers. Попереду на повній стороні цього плавуча strode boldly, smiting його victims по скоростях, але його тяга trod slowly через руду наповнений і moss-grown "places."

Mr. Pneumonia was not what you would call a chivalric old gentleman. A mite of little woman with blood thinned by California zephyrs was hardly fair game for red-fisted, short-breathed old duffer. Але Johnsy he smote; and she lay, scarcely moving, on her painted iron bedstead, бігаючи через невеликі битви window-panes на blank side of next brick house.

Одна вечора busy doctor invited Sue в дорозі з shaggy, gray eyebrow.

"She has one chance in--let us say, ten," he said, as he shook down the mercury в його клінічний thermometer. "Ад те, що зміна є для того, щоб піти на живе. Цей спосіб людей має стріляти на краю підземного керування, щоб подивитися на фармацевтичному життєздатному розумі. . Has she anything on her mind?"

"She - she wanted to paint the Bay of Naples some day," said Sue.

"Paint?--bosh! Has she anything on her mind worth думати про twice--a man, for instance?"

"A man?" said Sue, with a jew"s-harp twang in her voice. "Is a man worth--but, no, doctor; there is nothing of the kind."

"Well, it is the weakness, then," said the doctor. "Я хотів би все, що ця мова, як це може бути моєму filtra через мої ефекти, може зробити. Але якщо мої пацієнти починають братися до кар'єри в її funeral procession I subtract 50%. get her to ask one question o new winter styles in cloak sleeves I will promise you a 1-in-five chance for her, instead of one in ten."

Після доктора ходьби з'їжджають в workroom і закриють Japanese napkin to a pulp. Then she swaggered inJohnsy's room with її drawing board, whistling ragtime.

Johnsy lay, scarcely making a ripple under bedclothes, з її face toward the window. Sue stopped whistling, мислення she був asleep.

Він поєднується з його board і began pen-and-ink drawing illustrate a magazine story. Молоді артисти повинні стежити за своєю ходою до мистецтва, drawing pictures for magazine stories that young authors write to pave their way to Literature.

Як Sue був наклейка в pár елегантних horshow, що їздять тройники і monocle на фігурі hero, Idaho cowboy, її аркуші низькому звуку, кілька разів repeated. Це went quickly to bedside.

Johnsy's eyes were open wide. She was looking out the window and counting--counting backward.

"Twelve," she said, and a little later "eleven;" and then "ten," and "nine;" and then "8" і "7," майже досіінше.

Sue looked solicitously out the window. What was there to count? Вони були тільки на барі, занурення yard до себе, і blank side of brick house twenty feet, away. Знову, old ivy vine, льодовиком і припинений на шпильках, climbed наполовину way up brick wall. Забарвлений breath autumn had strikeed його листи з vinné until його скельця branches clung, майже bare, до ляпасів.

"What is it, dear?" asked Sue.

"Six," said Johnsy, в майже whisper. "They" re falling faster now. Три дні тому вони були майже півгодини. It made my head ache to count them. But now it"s easy. There goes another one. There are only five left now."

"Five what, dear. Tell your Sudie."

"Leaves. On the ivy vine. When the last one falls I must go, too. I"ve known that for three days. Didn"t the doctor tell you?"

"Oh, я знаю, що це таке nonsense," з'єднаний Sue, з magnificent scorn. "Що буде old ivy leaves to do with your gotting well? And you used to love that vine so, you naughty girl. Don't be a goosey. Why, the doctor told me this ranking that your chances for getting well real real soon was--let"s see exactly what he said--he said the chances were ten to one! Why, that's майже як приємно, як we має в Нью-Йорку, коли ми ходьба на street cars або walk past a new building. Try to таке деякий broth now, and let Sudie go back to her drawing, якби вона могла скористатися editor man with it, and buy port wine for her child, and pork chops for her greedy self."

"Ви повинні", щоб отримати будь-яке більше wine," said Johnsy, тримаючи її очі fixed out the window. "There goes another. No, I don"t want any broth. That leaves just four. I want to see the last one fall before it gets dark. Then I"ll go, too."

"Johnsy, dear," said Sue, bending over her, "буде оминати мене, щоб позбавити ваших очей closed, і не дивитися на window until I am done working? light, або I would draw the shade down."

"Couldn"t you draw in the other room?" asked Johnsy, coldly.

"I"d rather be here by you," said Sue. "Besides I don"t want you to keep looking at those silly ivy leaves."

"Tell me as soon as you have finished," said Johnsy, closing her eyes, and lying white and still as fallen statue, "because I want to see the last one fall. I"m tired of waiting. I"m тиралася думати. Я турбуюся, щоб ми хотіли на всій, і ходьбі знизу, ліворуч, тільки як один з цих порогів, стиралися лиси."

"Try to sleep," said Sue. "Я повинен скористатися Behrman up to my model for the old hermit miner. I"ll not be gone a minute. Don"t try to move "till I come back."

Old Behrman був painter who lived on the ground floor beneath them. Він був шостий шістнадцять і мав Michael Angelo"s Moses beard curling down from the head of satyr along the body of an imp. Behrman був failure в арт. of his Mistress's robe. He had been завжди про paint a masterpiece, але had never yet begun it. За кілька років він був намальований, не виходячи з того, що зараз і буде довірою в районі комерційної або реклами. He earned a little by serving as model to those young artists в колонії, хто не може брати ціну професіонала. Він тягнути gin to excess, і продовжується розмовляти з його приходу masterpiece. Для того, щоб був хлопчиком малого old man, який скинувся термально в softness в будь-якому році, і який був захищений ним, як особливий мастиф-в-захищений до захисту двох молодих артистів в студії.

Sue found Behrman smelling strongly of juniper berries у його dimly lighted den below. У одному кварталі була біла бавовняна на листя, що він був біжить там за двадцять і п'ять років на отримання першої лінії masterpiece. Він мав Johnsy's fancy, і як він личить йому, нерозумний, світлий і фрагільно, як лист її, float away when her slight hold upon the world grew weaker.

Однi Behrman, з його červenими очима, плавно streaming, shouted його contempt and derision для таких idiotic imaginings.

"Vass!" he cried. "Це люди в світі з ним боротьба до die because leafs dey drop off з confounded vin? Я не можу писати з такої думи. allow dot silly pusiness для того, щоб йти в драбину його?

"She is very ill and weak," said Sue, "and fever has left her mind morbid and full of strange fancies. Але я думаю, що ви є horrid old-old flibbertigibbet."

"You are just like a woman!" yelled Behrman. "Як я можу ні, щоб боротися? Go on. I come mit you. For half an hour I haf peen trying to say dot I am ready to bose. Gott! 10:00:00:00:00:00:00:00

Johnsy був sleeping коли вони went upstairs. Мимо кинулися shade down to the window-sill, і motioned Behrman до іншого room. У них вони перейшли з window добре на ivy vine. Там вони висловлюються на всіх інших для моменту без розмов. A persistent, cold rain був falling, mingled with snow. Behrman, в його old blue shirt, біг його seat як hermit-miner на upturned kettle for a rock.

When Sue awoke from an hour's sleep Next morning she found Johnsy with dull, wide-open eyes staring at the drawn green shade.

"Pull it up; I want to see," she ordered, in a whisper.

Wearily Sue obeyed.

But, lo! Після того, як тягнуться сніданки і величезні щирості wind, що хлопець простягається через живий довгий ніч, вони їдять крізь свердловину від брилкої wall одного ivy leaf. Це був останній на вершині. Залишається тьмяна зелена біля свого штучка, але з її з'єднаними очками кинута з жовтим розв'язанням і розгубленням, його добрі брязки від брами деякі двадцяти листів над гроном.

"It is the last one," said Johnsy. "Я думаю, що це буде суворий fall при night. I heard the wind. It will fall to-day, and I shall die at the same time."

"Dear, dear!" said Sue, говорячи, що вона торкається face down to pillow, "думати мене, якщо ви хотіли" думати про себе. What would I do?"

Але Johnsy did not answer. Lonesomest thing in all the world is soul when it is making ready to go on its mysterious, far journey. Фантазії seemed to possess her more strongly as one by one the ties that bound her to friendship and to earth were loosed.

The day wore away, і навіть через twilight they could see the lone ivy leaf clinging to its stem against the wall. And then, with the coming of the night north wind was again loosed, while the rain still beat against the windows and pattered down from the low Dutch eaves.

When it was light enough Johnsy, merciless, commanded that the shade be raised.

The ivy leaf був still there.

Johnsy lay for long time looking at it. And then she called to Sue, who була stirring її цукерки цукерки над штаном.

"I"ve been a bad girl, Sudie," said Johnsy. "Something has made that last leaf stay there to show me how wicked I was. It is a sin to want to die. Ви можете bring mi a little broth now, and some milk with a little port in it, and--no; bring me a hand-mirror first, and the pack some pillows o me, and I will sit up and watch you cook."

An hour later she said.

"Sudie, some day I hope to paint the Bay of Naples."

Лікар біжить в добу, і Sue had був розбитий до ходу в ході, як він.

"Євий спосіб," вивчити лікаря, беручи на себе думати, shaking hand in hi. "Як хороша нурсинг ти" win. an artist, I believe.Pneumonia, too. He is an old, weak man, and the attack is acute.

Next day doctor said to Sue: "She"s out of danger. You"ve won. Nutrition and care now--that"s all."

І що після того, як може стежити, коли Джонсі висить, contented knitting дуже blue і дуже useless woolen shoulder scarf, і put 1 arm around her, pillows and all.

"Я мав деякий час, щоб ти, білий," she said. "Mr. Behrman попросив pneumonia до дня в hospital. Він був тільки два дні. Цей джентльмен знав його в денному денному дні в його приміщенні, щоб помститися з дугою. The couldn't imagine where he had been on such a dreadful night. And then they found lantern, still lighted, and ladder that had been dragged from its place, and some scattered brushes, and palette with green and yellow colors mixed on it, and--look out the window, dear, at the Last ivy leaf on the wall. Didn"t you wonder why it never fluttered or moved when the wind blew? Ah, darling, it"s Behrman"s masterpiece--he painted it there the night that the last leaf fell."

Якщо ви ще не читали розповіді О. Генрі, саме час познайомитися з цим американським письменником. І почнемо ми з нього, мабуть, найкращого оповідання «Останній лист» (The Last Leaf).Хоча О. Генрі намагався уникати поганих кінців, щоб не засмучувати свого читача, кінець цієї історії неоднозначний… Розповідь адаптована до рівня intermediate (для продовжуючих).Читайте онлайн розповідь The Last Leaf англійською або російською мовою, а також дивіться його екранізації.

O. Henry "The Last Leaf (part 1)"

Words for part 1:

• shared a studio apartment- ділили однокімнатну квартиру
• Це disease, pneumonia- Ця хвороба, пневмонія
• She has one chance in- Let us say ten— Має один шанс із, скажімо, десяти.
• Has she anything on her mind worth thinking?— Чи є їй про що думати?
• to count the carriages at її funeral— рахувати карети у своїй похоронній процесії
• several times repeatedякий повторювався кілька разів
• She was …. — counting backward— Вона рахувала у зворотному порядку.
• What was there to count?— Що там було рахувати?
• An old ivy vine- Старий плющ
• When the last one falls- Коли останній впаде
• Then I'll go, too.- Тоді я помру.